Біографія Бориса Тена
Борис Тен (справжнє ім'я і прізвище Микола Васильович Хомичевський) – український поет і перекладач – народився 9 грудня 1897 року в селі Дермань (Здолбунівський район Рівненської області) в родині священика о. Василя Хомичевського та вчительки парафіяльної школи Віри Іваницької. Був шостою дитиною.
Навчався у Дерманській школі, Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії, закінчив Волинський інститут народної освіти (нині Житомирський державний університет імені Івана Франка).
1921 висвячений на священика митрополитом Василем (Липківським). Завдяки його освітній і культурно-релігійній праці на Житомирщині постав цілий ряд парафій Української автокефальної православної церкви.
У 1922 архієпископом Степаном Орликом висвячений у сан ієрея (згодом стане протоієреєм) УАПЦ. Мав великі музичні здібності та чудовий голос, він був добрим проповідником та мав глибокі теологічні знання.
Друкувати поезії почав з 1923 у журналі «Червоний шлях», але працював переважно в галузі перекладу з античних і нових мов.
Упродовж 1924-1926 – настоятель Київського Софійського собору, у 1928 – настоятель храму Петра і Павла на Подолі.
Був другим заступником голови президії Всеукраїнської православної церковної ради, співробітником редакції друкованого органу церкви – щомісячного журналу УАПЦ «Церква і життя» (дозвіл на друк виданий 15 січня 1927 Народним комісаріатом освіти УСРР; голова редколегії – митрополит Василь (Липківський); надруковано сім чисел журналу), автором багатьох композицій церковного співу.
Разом з іншими священиками та митрополитом Василем (Липківським) підписав відозву, вислану ВПЦР 14 листопада 1924 до єпископів, священиків та вірних, в якій засуджувався розбрат у церкві. Його несла діяльність інспірованої московською владою Діяльної Церкви Христової Михайла Мороза – агента Державного політичного управління, який тривалий час очолював найвищий церковний орган, був головою ВПЦР, а після відходу з УАПЦ видавав свою церкву за спадкоємницю УАПЦ.
7 серпня 1929 заарештований. 4 лютого 1930 засуджений на десять років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Покарання відбував на Далекому Сході (передовсім у Владивостоку). Врятували Миколу Хомичевського у засланні спів, музика та знання чужоземних мов. В концтаборі йому дозволили створити хор із в'язнів. 8 червня 1931 одружився з Аполлінарією (Норою) Ковальчук (втративши таким чином право на священнослужіння). 2 квітня 1933 народився син Василько (саме таке ім'я йому дали, а не Василь). Звільнений 1 вересня 1936 – управлінням таборів у Владивостоці видана довідка про дострокове звільнення за заліком робочих днів.
З 3 грудня 1936 – завідувач літературної частини Третього київського пересувного театру, у 1937-1941 – методист Будинку народної творчості у Калініні в Росії, бо в Україні був «небажаним». З 1938 заочно навчався у Московському музично-педагогічному інституті.
З початком радянсько-німецької війни 1941-1945 був мобілізований до лав Червоної армії. На фронті потрапив в оточення та опинився в полоні. Намагався втекти, був перевезений у табір в Німеччині. Звільнений у 1945.
У 1945 повернувся до міста своєї юності та постійно проживав у Житомирі. З 21 грудня 1945 – завліт Житомирського облмуздрамтеатру.
Упродовж 1951-1955 викладав латинську мову в інституті іноземних мов, а відтак – у Житомирському педінституті імені Івана Франка.
Заснував хор «Льонок», очолював обласне літературне об'єднання.
Перекладав твори Есхіла, Гете, Міцкевича, Шекспіра, Шіллера, Пушкіна та ін. Упродовж 31 року працював над перекладом «Одіссеї» та «Іліади» Гомера.
1970 року видав книгу сонетів «Зоряні сади», де зібрана його оригінальна творчість.
Цього ж року, 3 червня, раптово пішов з життя син, а 1 січня 1974 не стало дружини.
Борис Тен помер 12 березня 1983 року в Житомирі. Був похований на Корбутівському цвинтарі, а не на Смолянці, де лежать мати, син, дружина та брат Михайло. Згодом прах перенесли, куди він заповідав.
Володів українською, грецькою, латинською, польською, німецькою, французькою, російською і чеською мовами.
Книги віршів:
«Зоряні сади» (1970)
«Жадань і задумів неспокій» (1988)
«Скороминущих років буревій» (1998)
Окрім літературної творчості, займався науковою діяльністю. Автор праць із теорії перекладу, культури української мови:
«Нотатки про ритміку гекзаметра» (1967),
«Біля кастальських джерел» (1968),
«Називаймо, як зве народ» (1974) та ін.
Переклади:
зі старогрецької:
«Прометей закутий» Есхіла (1949)
«Одіссея» (1963) та «Іліада» (1977) Гомера
«Хмари», «Лісістрата», «Жаби» (1956) Арістофана. (Переклад «Жаб» та «Хмар» насправді зробив український поет Володимир Свідзинський, який був персоною non-grata в радянській літературі – через те, що «не вписувався» в канон радянського письменника. А Борис Тен видав переклади «Жаб» та «Хмар» під своїм іменем – з відома справжнього автора, аби блискучі переклади дійшли до читача.)
«Поетика (Арістотель)» Арістотеля (1967)
Софокл «Антігона» (1981)
з німецької:
«Розбійники» і «Вільгельм Телль» Ф. Шіллера (1952, 1964);
Тексти кількох пісень Ф. Шуберта (в тому числі на сл. Гете, В. Мюллера)
з англійської:
«Річард III» В. Шекспіра (1952)
«Антоній і Клеопатра» В. Шекспіра (1986)
Твори
Критика
