31-12-2020 Борис Тен 464

Пісня зоряних садів

Пісня зоряних садів

Лазар Санов

Читацька громадськість України знає Бориса Тена переважно як талановитого перекладача поетичних і драматичних творів з багатьох мов світу. І хоч перші вірші Бориса Тена в українській літературній періодиці з’явилися ще на початку 20-х років, його оригінальна поетична творчість мало відома широким колам читачів.

Важко пояснити, чому протягом багатьох років автор збірки «Зоряні сади» «самообмежував» себе, не поспішав з виданням власних, оригінальних творів, які (про це красномовно свідчать характер і зміст нині виданої його збірки) не могли бути написані за короткий час, а народжувалися поступово — і в довоєнні роки, і в період Вітчизняної війни, і в останні десятиліття.

Так чи інакше, але перед нами плід тривалої і серйозної роботи автора, книга, в якій відбилися громадянські, духовні й естетичні позиції поета, розкрилася його художня культура, нагромаджена за піввіку літературної праці, його філософські роздуми над життям, гуманістичні почуття і прагнення.

Активна громадянська, патріотична позиція автора відчутна у багатьох сонетах збірки, в їхній органічній пов’язаності з сучасністю, в глибокому розумінні «взаємностей людських» (за висловом автора) у нашому суспільстві, що їх покликаний розкрити й оспівати в своїх творах поет.

На цьому треба наголосити ще й тому, що класичний, стародавній, дещо традиційний, але водночас складний і трудомісткий жанр сонета нерідко стає для деяких авторів самоціллю, формою своєрідного поетичного експерименту, в якому соціальні, людинознавчі, актуальні сучасні проблеми й явища відступають на другий план або зовсім нехтуються, і в сонеті залишаються в кращому разі тільки гола технологія, формальні жанрові ознаки.

Збірка сонетів Бориса Тена «Зоряні сади» принципово відрізняється від таких псевдоекспериментальних новацій.

Мені хочеться почати розмову про цю збірку з характеристики розділу «Моя Вітчизна», де найвиразніше звучать патріотичні мотиви.

У сонеті «Моя Вітчизно...» поет захоплено пише про духовну спорідненість народів-братів, про «пульс життя оновленого»:

Милуюсь в різномовнім водограї
Народів з братніх пагір і долин
І п’ю пісень їх живодайний плин —
Чи веселить той спів, чи душу крає.

Почуттями братерства і дружби насичений цілий ряд сонетів і з розділів «Взаємності людські», «Незабутні» і деяких інших. Добре, що відчуття «різномовного водограю» міцно поєднується в поезії Бориса Тена з синівською любов’ю до рідного порога, до батьківської хати, до милих з дитинства поліських тополь і берізок, до великої і багатої національної культури, визначним представникам якої він присвятив чимало натхненних поезій. Гімн рідній землі, її красі і величі, щирі і задушевні слова, звернені до славних синів і дочок рідного народу, з особливою силою бринять у сонетах, зібраних в уже згаданих вище розділах «Моя Вітчизна», «Незабутні», а також у циклах «Поліськими шляхами», «Біля рідного порога», «Перед возз’єднанням», «Зоряні сади» та ін.

Важливо підкреслити, що в старовинних поліських містах і містечках зір поета бачить не тільки реліквії минулих століть, а й нові прикмети сучасного пейзажу, він зауважує «громаддя гомінких новобудов», і трактор, який розорює «давній ліс... для хлібодайних неозорих нив», і багато інших деталей навколишнього життя, котрі близькі й дорогі поетовому серцю, як свідчення розвитку, оновлення рідного краю, в якому тісно поєднане минуле і сучасне, героїчні перемоги Богданових полків та ратний і трудовий подвиг нових поколінь співвітчизників.

Цю ж думку утверджує й розділ «З фронтових листів», у якому, на жаль, автор подав лише три сонети.

Сильне враження справляє сонет «Ніколи я не чув...», в якому, якщо можна так висловитися, свіжо і зримо розкрито своєрідну естетику фронтової дійсності, нетлінне почуття краси, що зберігалося і в найтяжчі часи в серці радянського солдата:

Ніколи я не чув такої тишини, Ніколи ще краси не бачив я такої, Як по грозі боїв хвилина супокою, Як ночі місячні на обріях війни.

Щирими, неудаваними, справді вистражданими почуттями пройняті вірші, що ввійшли до розділу «З фашистської неволі». Як показує назва цього розділу, тут зібрано твори про муки й боління людини, що попала до рук ворога і зазнає тяжких випробувань на чужій землі, в неволі і рабстві. Цілком зрозуміло, чому в цих сонетах автор раз у раз вживає такі вислови, як «залізні грати», «моя тюрма», «мій каземат», «болючий стогін», «могили», «з ними в пітьмі умирати» і т. п.

Було б недоречно і непотрібно визначати, в якій мірі ці поезії автобіографічні, чиї думи і переживання вони відбивають.

Шкода лише, що в цих сонетах, написаних з притаманною авторові точністю і щиросердістю, мотиви рокованості і безвиході наклали надто похмурий відбиток на образ ліричного героя, зробили його трохи пасивним, кволим. І хоч в окремих віршах прохоплюються слова віри у те, що «ми не помрем», «ми знову підемо у бій завзятий», емоційна гама «невільничої» лірики до певної міри звужена, неповна, їй часом не вистачає соціальної активності, пафосу опору, протесту, духовної витримки і стійкості.

Характеризуючи збірку «Зоряні сади», не можна обминути своєрідні, позначені глибоким національним колоритом сонети з циклу «Незабутні». Вони присвячені великому Кобзареві, Лесі Українці, Льву Толстому, Максимові Рильському, Олександру Білецькому. Закінчується цей розділ віршем «Молодій поетесі», в якому Борис Тен, звертаючись до двадцятирічної дівчини, представниці нового літературного покоління, закликає її берегти славні традиції попередників, «чужого вчитися й свого не забувати», виборювати своє щастя разом з народом. Можливо, лише слід було позбутися деяких повторень і не дуже вдалих визначень («життя нового цвіт», «життя нового світлий гай», «світ не-сказано широкий» тощо).

Для більшості сонетів, зібраних у «Зоряних садах», характерний високий рівень художньої культури, тонке відчуття особливостей жанру.

[…]

Збірка «Зоряні сади» завершується перекладами творів Адама Міцкевича («Кримські сонети»), Павола Орсага («З кривавих сонетів») і Йоганнеса-Роберта Бехера. Переклади ці зроблені вправно, з добрим смаком і відчуттям національно-поетичного та жанрового колориту оригіналів і ще раз засвідчують майстерність Бориса Тена, його вміння тонко й поетично відтворювати художні скарби різних народів.

До цього можна лише додати, що і його оригінальна творчість, його власні сонети, які становлять основну частину «Зоряних садів», добре доповнюють і, я сказав би, гідно підкріплюють високу мистецьку репутацію автора, здобуту протягом піввікового чесного служіння рідній літературі.

Л-ра: Вітчизна. – 1971. – № 5. – С. 204-206.

Біографія

Твори

Критика


Читати також