Борис Тен. Пам’яті матері
Здобутих років хроматична гама
Щодень луною пам’яті бринить,
І так хотілось би щасливу мить
Вернути – вперше мовленого «мама».
Щоб почувань і мислень альмагама
Знов розцвітилася несамохіть,
Щоб по-новому вдруге пережить
Солодкі сни таємного Сезама.
Та сонце заходу не зійде, ні,
І хвилі вверх не потечуть Дніпрові,
Не вернуть літ утрачених мені.
Але ж те саме сонце з-за діброви
Щодня встає, і неповторні дні
Горять тим сяєвом любові.
Твори
Критика
