Біографія Євгена Пашковського
Євген Володимирович Пашковський – український письменник, лауреат Шевченківської премії 2001 року; належить до так званої «Житомирської літературної школи» – народився 19 листопада 1962 року на станції Разіне Романівського району Житомирської області.
Навчався у Київському індустріальному технікумі. З 1980 працював на різних роботах: монтажником на будовах Києва, підземним кріпильником шахти «Прогрес» ВО «Торезантрацит» на Донбасі, бетонувальником 6-го розряду на підземних роботах тунельного загону № 4 «Київметробуду», асфальтувальником 3-го розряду ДБУ № 1.
1984 – вступив до Київського державного педагогічного інституту (тепер –Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), але після 3-го курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри.
1987-1990 – об'їздив і обійшов пішки Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкортостан, Урал. Працював виїзним фотографом Родіоново-Нєсвєтаєвського РВУ Ростовської області.
1992 – оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної Спілки письменників України. Потім – голова правління «Шевченківсього фонду XXI ст.».
Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» за 1993 (за романи «Вовча зоря», «Свято» і «Безодня»), імені Є. Бачинського «У свічаді слова» за 1996 (за роман «Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т.Шевченка за 2001 (за роман-есей «Щоденний жезл»). Став наймолодшим літератором – лауреатом національної премії.
Член Національної Спілки письменників України і ПЕН-клубу (з 1993).
Заступник головного редактора журналу «Неопалима купина».
Живе у Києві.
Євген Пашковський – автор книг прози: роману в новелах «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991), роману-есе «Щоденний жезл» (К.: Ґенеза, 1999), романів «Свято» (Дніпро. – 1989. – Ч. 9, 10) й «Осінь для ангела» (1993) «Безодня» (Львів.: Піраміда, 2005) та багатьох есе.
Оповідання Євгена надруковані в журналах «Україна» (1989. – Ч. 5), «Прапор» (1990. – Ч. 2), «Авжеж!» (1990. – Ч. 1; 1991. – Ч. 4), «Київ» (1991. – Ч. 10), «Світо-вид» (1991. – Ч. 2; 1992. – Ч. 1), «Золоті ворота» (1991. – Ч. 1) та ін.
Есеї: «Слово й самотність» (Літературна Україна 2001. – 19 липня. – С. 3), «Служіння любові», (журнал «Київ». – 2005. – № 4), «Одвічна Дорога» (журнал «Неопалима Купина» – 2006. – № 5-6), «Крижана правда» (журнал «Неопалима Купина» – 2007. – № 5-6), «Душа меча» (журнал «Неопалима Купина» – 2008. – № 1-2), «Просте бажання»(журнал «Неопалима Купина» – 2008. – № 5-6), «Пір'яні леви» (журнал «Неопалима купина» – 2009. – № 3-4), «Готуватися до безсмертя» (журнал «Неопалима купина» – 2009. – № 5-6) та ін.
Його проза ввійшла в антології «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: уривок з роману «Осінь для ангела»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: оповідання «Криниця для троянд»), «Вечеря на дванадцять персон» (1997: роман «Безодня»), хрестоматійний додаток «МУЕАЛ» (Плерома. – 1998. – Ч. 3: уривки з роману «Безодня») та хрестоматію «Українське слово» (2001. – Кн. 4: уривки з роману «Щоденний жезл»), «Приватна колекція» – Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття (Львів: ЛА «Піраміда» 2002), «Житомирський феномен», (спецвипуск часопису «Світло спілкування», Житомир, 2007), «Служіння любові», журнал «Київ», (2005. – №4), «Сучасна українська література» (К., 2007), в антологію «Українська мала проза ХХ століття» (К., 2007).
Проза Пашковського перекладена англійською (17 і 18 розділи роману «Осінь для ангела» надруковані у журналі «Index on Cenzorship» (1992) та оповідання «П'ятеро хлібин» (у перекладі – «Five Loaves and Two Fishes») уміщене в антології «From Three Worlds» (1996), вірменською (уривок з роману-есея «Щоденний жезл» під назвою «Смерть Бормана» надрукований у журналі «герун» («Весна») (1999) та німецькою (уривок з роману «Безодня» уміщений в антології «Letzter Besuch in Tschornobyl», Marburg (1994), уривок з роману «Щоденний жезл» під назвою «Чорнобильський джихад»(der heilige Krieg von Tschornobyl) в збірнику студій гете-інституту «Чорнобильський літературний апокаліпсис і дійсність» (Tschernobyl-Literarische Apokalyptik und Wirklichkeit)Goethe-Institut Kiew 1997), а оповідання «Криниця для троянд» – в антології «Ein Rosenbrunnen», Brodina-Verlag Reichelsheim (1998), яке й дало їй назву) мовами; частина роману «Вседенный жезл» (журнал «Сибирские огни». – 2009. – № 10).
Перу Євгена належить і багато цікавих есе про художників та письменників, зокрема про Володимира Гарбуза, Василя Портяка, В'ячеслава Медведя, Михайла Григоріва, Володимира Цибулька, Віктора Шакулу та ін. Вони опубліковані у 1991-1994 на сторінках «Слова», «Українських проблем», «Книжника review».
Знаменитою стала стаття Євгена «Література як злочин», виголошена як післяслово до премії доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» і опублікована у низці видань, зокрема газеті «Слово» (1993. – № 6), журналах «Дивосвіт» (1993. – № 1), «Основа» (1993. – № 24), першому випуску видання асоціації «Нова література» – «Український аналітичний клюб» (К., 1993) та ін.
Твори
Критика
