Біографія Анатолія Свидницького
Анатолій Патрикійович Свидницький – український письменник, громадський діяч і фольклорист – народився 13 вересня 1834 року в селі Маньківці Гайсинського повіту на Поділлі в родині священика.
Батько родини Патрикій Якович (1800-1870), розпочавши службу дячком, у 1836 одержав сан священика. Отець Патрикій любив читати книжки та зібрав чималу бібліотеку. Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього греко-католицького пароха села Попова Гребля, походила з шляхти. У подружжя Свидницьких було чотири сини та дві дочки.
У 1843 Анатолій Свидницький вступає до Крутянської духовної школи (бурси) у сусідньому Балтському повіті. Закінчив її у 1851, після чого вступає до Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету на медичний факультет. Згодом перевівся на філологічний факультет, котрий через матеріальні труднощі не закінчив.
Анатолій Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. Анатолій Свидницький був ініціатором заснування недільної школи на Подолі. У студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. Одним із таких творів був вірш «В полі доля стояла», спрямований проти кріпосництва.
Згодом Анатолій Свидницький працює учителем у Миргороді (1860-1862), акцизним чиновником у Козельці (1862-1869). Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося в Будинку полкової канцелярії.
У 1863 одружується з дочкою козелецького лікаря – Оленою Величківською. У червні 1868 у зв'язку з алкоголізмом Свидницького переводять на позаштатну роботу. На той час у нього вже було троє дітей.
28 березня 1869 виходить у відставку і переїжджає до Києва. Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського університету, де фактично виконує обов'язки вченого архіваріуса і за час 1869-1871 науково описав багато архівних матеріалів. Ця робота видана посмертно у 1879 правлінням університету.
У вересні 1870 подорожує до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої роботи, але безрезультатно.
Анатолій Свидницький помер 18 липня 1871 року в Києві.
За життя надрукував лише вірш «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у 1901 Іван Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т. Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Анатолій Свидницький засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654.
З низки етнографічних статей, написаних Анатолієм Свидницьким у 1860-1862 роках, надрукована лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли не стало жодного українського журналу, Свидницький опублікував російською мовою низку нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин» (згодом перекладені українською Сергієм Будою).
Головний твір Свидницького – роман «Люборацькі» (написаний у 1861-1862, вперше надрукований у львівському журналі «Зоря» у 1886). Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіційного православ'я. Широке тематичне полотно твору дало підставу Івану Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».
Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі» – посередня ланка між прозою Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших з одного боку – і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного – з другого. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, оскільки був опублікований по смерті автора.
Твори
Критика
