16-11-2020 Анатолій Свидницький 302

А. П. Свидницький і поетичний світ загадки

М. Є. Сиваченко

Нам уже доводилося писати про те, як в особі А. П. Свидницького поєднався белетрист і фольклорист-етнограф. У цій розвідці зосередимося на увазі письменника до такого «малого» фольклорного жанру, як загадка, на зібраній ним колекції українських народних загадок.

Жанрові особливості загадки, її суспільна функція краще пізнаються в порівнянні з прислів’ями й приказками. За всієї близькості цих жанрів (стислість, дуже часто — ритмічна будова), навіть здатності переходити один в одного, вони й своїм змістом, і художньою специфікою, і суспільною функцією принципово відмінні. Уже Д. М. Садовников зауважив, що коли в прислів’ях і приказках виражена «вся житейська мудрість і моральна особистість простолюдина», то в загадках «відобразились погляди народу на природу й навколишню обстановку». І далі: «В загадці ... відкрився повний простір для творчої фантазії народу; в прислів’ї — для його здорового глузду і критики».

М. О. Добролюбов назвав загадку серед тих «малих» фольклорних жанрів, які мають неабияку вагу для пізнання народного світогляду і в яких «також знаходимо прояви поетичного генія мови».

Якщо колекція загадок Свидницького досі не привертала уваги дослідників, то факт цей багато в чому зумовлений тим, що загадка з якогось часу потрапила до неактуальних фольклорних жанрів, ба й стала вважатися чимось мало не легковажним, таким, що варте уваги лише дітей.

Півстоліття тому академік В. М. Перетц нарікав, що в науковій літературі про загадку «писано небагато посутнього», що історію загадки «можна вважати не написаною» і що матеріалів для такої історії «зібрано небагато». А ось що говорить наш сучасник — білоруський письменник Н. С. Гілевич: «Є монографії і спеціальні проблемні статті про білоруські казки, пісні, частівки, приказки, народну драматургію, а про загадку — жодної більш-менш грунтовної праці немає».

Сказане ще більшою мірою стосується стану вивчення загадки українськими фольклористами. Адже білоруська фольклористика останнім часом усе-таки збагатилася згаданим цінним дослідженням Н. С. Гілевича. Помітні здобутки у вивченні загадки має й російська фольклористика. Тут цьому жанрові присвятили праці М. А. Рибникова, І. М. Колесницька, В. І. Чичеров, В. П. Аникін, М. П. Штокмар, С. Г. Лазутін, В. В. Митрофанова. Особливої уваги заслуговує грунтовна монографія В. В. Митрофанової «Російські народні загадки» (Л., 1978), яка відзначається багатством фактичного матеріалу і глибокими теоретичними висновками.

У працях названих дослідників переконливо доведено, що загадки — це своєрідний звід знань і відомостей народу про зовнішній світ; вони — й у цьому одна з найважливіших їхніх суспільних функцій — розвивають у людини догадливість, кмітливість, уміння зіставляти, порівнювати (а це так важливо для розумового розвитку людини!), в них здобув своє відображення склад поетичного мислення народу.

Про естетику загадки проникливо пише сучасний російський дослідник: «Загадка — це головним чином поезія. В її основі — поетичне (метафоричне) мислення. В ній поетичний талант народу проявляється, мабуть, найбільшою мірою. Загадка якраз і виникає з необхідності максимально задовольнити ці поетичні потреби народу. Загадування і відгадування загадок — це своєрідне поетичне змагання, гра в метафоричні образи, перевірка людини на її здатність мислити поетично. Процес загадування і відгадування дає безперечну насолоду. Відчуття якоїсь радості й веселості виникає внаслідок того, що ми свідомо насолоджуємося красою народного поетичного мислення, захоплюємося яскравими метафорами, сміливими асоціаціями. Так у загадках зливається пізнавальне й естетичне. Вірніше, їх глибоко життєвий зміст має яскраву художню форму вираження».

Річ певна, що до загадки мають звертатися не тільки наші фольклористи, етнографи, а й літературознавці. Поглиблене вивчення багатющого фонду загадок дає змогу сягнути глибин свідомості народу, належно освоїти його віковий досвід розвитку розумових здібностей, поетичного мислення. (В дужках зазначимо, що останнім часом інтерес до загадки виявляють і психологи, вбачаючи в ній один із засобів формування мислення).

Для створення узагальнених праць про українську загадку вже є певна передумова. Маємо на увазі підготовлений І. П. Березовським і виданий у серії «Українська народна творчість» грунтовний збірник «Загадки» (К., 1962), позитивно оцінений критикою. Назване видання містить близько чотирьох тисяч українських загадок, а також їхні варіанти. Істотним достоїнством даного збірника слід вважати й те, що до нього ввійшли не тільки друковані раніше загадки (свого часу опубліковані М. Лучкаєм, І. Срезневським, Г. Ількевичем, І. Головацьким, М. Закревським, Л. Бо- ровиковським, О. Шишацьким-Іллічем, О. Сементовським, М. Номисом, П. Чубинським, І. Манжурою, Б. Грінченком, О. Малинкою та ін.), а й загадки з рукописних колекцій, зібраних багатьма записувачами.

Та все-таки названий збірник ще не можна вважати максимально повним зводом українських загадок. Сам укладач зауважує, що намагався в ньому «представити найяскравіші, найбільш характерні зразки». Але ж наука повинна мати справу не з вибірковим матеріалом, а з максимально повним. Таке видання — справа майбутнього. В порядку підготовки до нього ми й публікуємо тут забуту колекцію загадок, яка належить Свидницькому.

До публікації зробимо кілька попередніх уваг. Переважна більшість загадок супроводжується позначенням місця їх побутування — «Под.» (Поділля — рідний край письменника), і тільки дві загадки (№ 11 і № 26) мають позначення: «Полт.» (Полтавщина). Логічно припустити, що цей автограф колекції загадок Свидницький міг виготувати або під час перебування в Миргороді (кінець 1860 р. — літо 1862 p.), або невдовзі після цього.

У пропонованій колекції загадки в цілому не систематизовані, мабуть, вони записувалися в процесі спілкування збирача з носіями фольклору (або пригадувалися). Найпевніше, автограф загадок (три аркуші паперу, з яких перші два мають позначення «№ 29», а третій — «№ 30») — це результат, сказати б, первісної обробки матеріалу, призначеного для когось, можливо для відомого українського й російського фольклориста-етнографа П. С. Єфименка, з яким Свидницький перебував у дуже близьких взаєминах. У всякому разі, засланець Єфименко у своїй «Програмі для збирання відомостей про народні забобони й повір’я Південної Русі», складеній у Холмогорах Архангельської губернії, передбачав нагромадження і «малих» фольклорних жанрів, отож ставив перед українськими збирачами фольклору й таке запитання: «Які існують прислів’я, приказки й загадки, в котрих помітні натяки на забобони?». На необхідності збирати загадки Єфименко наголошував і при вивченні пам’яток мови та фольклору Архангельщини.

Загадки в колекції Свидницького є й ритмічно організовані (такі, що закінчуються співзвуччям), і прозові. Збирач записав їх в обох випадках прозовим рядком. Таку форму подачі зберігаємо й тут.

П’ять голов, чотири уми, на восьми ногах ходять, а мають сто пальців. — Вчотирьох мерця несуть.

Торох-торох по печі горох і окраєць хліба. — Зорі і місяць.

їхав волох, розсипав горох; стало світати, ніщо збирати. (Под.). — Зорі.

Ідно каже: «Світай, боже!», — друге каже: «Не дай, боже!», — третє каже: «Мені зарівно, що вдень, що вночі». (Под.). — Піл, двері, сволок або вікно.

Прилетіло — тен-н-нь! Чи далеко день? Сів на колоді, заспівав у пригоді: «Не боюсь ні царя з Москви, ні короля з Литви; лиш не маю волі над рибою в морі». (Под.). — Комар.

Прийшло-притупало: «Позичте нам шелихвоста, будемо різати полковника, бо приїхав князь». (Под.). — Прийшли ножа позичати, бо прийшли старости.

Прийшов цар земський до царя Будимира: «Де чирик-кучумпір»? — «На високім мурі спочиває, а як буде з високого муру скакати, мусиш добре втікати». (Под.). — Миш до півня: «Де кіт?» — «На печі».

Прийшла шурда-бурда, ухопила стригу-бигу; ячмінники дали знати житникам: «А ви, житники! Сідайте на вівсяники, доганяйте шурду-бурду, видирайте стригу-бигу». (Под.). — Вовки, вівці, собаки, люди, коні.

Стукотить, гримотить — сто коней біжить; треба гадати, що їм їсти дати. (Под.). — Млин.

Дурний, безмозкий, виїв без ложки. (Под.). — Каганець.

Прийди до мене, виліз[ь] на мене, зжени охоту до самого поту. (Полт.). — Ступа.

Прийшов кум до куми: «Давай, кумо, гондоли». — Кума ногу підняла: «Оце тобі гондола». (Под.). — Ступа.

Дівка в коморі, коси надворі. (Под.). — Морква.

У нашого дядька квасолі грядка та вся біла. (Под.). — Зуби.

Тарасова дочка Тарасом трясла, сімсот сорочок на собі несла. (Под.). — Курка.

В їдні чоботинці скаче по долинці. (Под.). — Макогін.

На городі тичка, на тичці капличка, а в ній більше, як сто. (Под.). — Мак.

Стоїть бочка вина без обручів, без дна. (Под.). — Яйце.

Посеред ліса лежить круг заліза; хто йде, обмине. (Под.). — Гадюка.

Стоять коні на припоні, ні п’ють, ні їдять,— все гладкі стоять. (Под.). — Дзвони.

Вродиться — в штире трубі грає; виросте — гори перевертає; по смерті в танці гуляє**. (Под.). — Віл.

Прийшла зелена, я її дала; і свербить, і болить, і ще хочеться. (Под.). — Ж алка кропива.

М’ясо лежить, а шкура до води біжить. (Под.). — Подушка.

Пери, пери — не розпереться; пусти на воду — та й розпливеться. (Под.). — Полова.

У воді росте й води боїться. (Под.). — Сіль.

В лісі росте, в коня висить, у дівки в руках коливається (Полт.) — Сито.

В лісі росте, в стані кохається, в дівки в руках хитається (Под.). — Сито

Летів птах через божий дах: «Тут моє діло вогнем сіло». (Под). — Бджола. Летів птах через божий дах: «Тут моє діло все погоріло». (Под.). — Бджола.

Дуб, дуб, довговік, на нім дванадцять гіллів, на кожнім гіллі по штире гнізді, а в кожнім гнізді по сім яєць. (Под.). — Рік.

Кинув не палицю, витяг не галицю, скуб не пір’я, їв не м’ясо. (Под.). — Риба.

Штире тики, дві патики, сьоме замахайло. (Под.). — Т в а р и н а.

Зв’язаний Степан по хаті скакав. (Под.). — Віник.

Кістяний Марко через гору свині гонить. (Под.). — Г р е б і н е ц ь.

Создан из земли, яко Адам; всадиша мя в пещь огненную, яко тріе отроцы; взяша мя на колесницу, везоша на торжище и продаша мя, яко братіє прекрасного Иосифа; из чрева моего вси насытишася, а по смерти моей костей моих не погребоша. — Горщик.

Ко мне, растущу в землЬ, пріиде сЬмя Адамово, обрубиста ми руци и нози, возложиша на главу мою в^нец и омрачися ми світ. — Млинський камінь.

Чернець-молодець — як упав, та й пропав,— і пси стерва не їдять. (Под.). — Г о р щ и к.

Чорненьке, маленьке, хоч яку колоду переверне. (Под.). — Блоха.

Лежить Лася, простяглася; якби встала, то б неба достала. (Под.). — Шлях.

Посеред села забито вола і до кожної хати по кишці тягнеться. (Под.). — Криниця.

Робоча телиця по полі вертиться, не їсть, не п’є й додому не йде. (Под.). — Борона.

За лісом, за перелісом золота діжа сходить. (Под.). — Сонце.

На тім боці рубають, а на цей бік тріски летять. (Под.). — Дзвони.

Коло їдної ями всі з киями. (Под.). — Миска.

йде водою — не плюсне, йде лісом — не трісне. (Под.). — Місяць чи сонце.

Що без диму розгорюється? — Г о р і л к а.

У чому три кінці? — У вилах і в вареникові.

Чим бога звати? — Язиком.

Кому кланяємося, а він з хвостом? — Д[уху] святому.

Що без кореня росте? — Камінь.

Загадки з колекції Свидницького різноманітні за своєю тематикою. Згідно з прийнятим принципом класифікації (за розгадками), їх можна розподілити так: І. Природа: космогонічні явища — №№ 2, 3, 43, 46; рослинний світ —№№ 13, 17, 22; тваринний світ — №№ 5, 15, 19, 21, 28, 29, 31, 32, 39; II. Людина: будова тіла — № 14; життя — № 35; їжа — №№ 18, 25, 47; житло — № 4; речі домашнього вжитку — №№ 10, 23, 26, 27, 33, 34, 36, 38, 45; III. Трудова діяльність людини: господарські й громадські будівлі — №№ 9, 41; засоби праці — №№ 11, 12, 16, 37, 42; речовини та матеріали — №№ 24, 51; дорога — №40; IV. Духовний світ людини: звичаї та обряди — №№ 20, 44; головоломки, шаради — №№ 1, 6, 7, 8; запитання різного роду — №№ 30, 48, 49, 50.

Переважна більшість загадок із колекції Свидницького є варіантами загадок уже друкованих, зокрема тих, що їх містить досі найповніший збірник 1962 р. Щоб дати уявлення про характер цієї варіативності, наведемо кілька показових прикладів:

Загадки (1962). Колекція Свидницького

Каганець

1638. А. Безмозкий, а виїв без ложки. [10] Дурний, безмозкий, виїв без ложки.

Макогін

2534. У єдній чоботині скаче по долині. [16] В їдні чоботинці скаче по долинці.

Гребінець

2004. Костян-дерев’ян через гору свині [34] Кістяний Марко через гору свині гнав. гонить.

Дослідник не може нехтувати варіанти загадок, бо вони допомагають краще пізнати природу цього жанру, його особливе життя,— адже для загадки, за всієї її стійкості, водночас звичною є зміна порядку слів, заміна назв, формул, імен, епітетів, порівнянь. «Численні варіанти відомих загадок цікаві в різних відношеннях»,— зауважує Б. М. Путилов і далі так конкретизує цю думку: «Іноді вони дають нові особливості в змісті, в окремих образах, у предметних і художніх деталях. Іноді варіанти містять інші відгадки. У всякому разі, можна ще раз переконатися в тому, що загадка не являє собою чогось застиглого й цілком стійкого і що характер змін та різночитань треба конкретно вивчати». В цьому зв’язку наведемо й думку В. В. Митрофанової. «Для науки важливі всі варіанти, навіть тотожні, тим-то збирач повинен дорожити кожною загадкою, кожним текстом».

До речі, в колекції Свидницького є й загадки цілком тотожні відповідним загадкам із збірника 1962 р.

Збирання й публікація всіх варіантів загадок, і тотожних у тому числі, дає змогу встановити репертуари певних місцевостей, отже, здобути відомості про географічне поширення загадок, на цій основі з більшою науковою грунтовністю підійти до їхнього порівняльно-історичного вивчення як у межах фольклору національного,, так і інонаціонального.

Та особливо важливо підкреслити, що в колекції Свидницького натрапляємо й на такі загадки, яких у збірнику 1962 р. немає, йдеться, зокрема, про загадки 12, 20, 35, 37, 48, 49, 50. Окремі з них варті того, щоб на них зупинитися спеціально.

Відгадкою загадки № 12 є ступа. Загалом про ступу в збірнику 1962 р. маємо аж 8 загадок (2225-2232). Тепер до них додається й ще одна, записана Свидницьким, метафоризм якої зрозуміємо краще, коли пояснимо абсолютно забуте слово «гондоли», що значить: «салазки для вытаскивания льда из воды». Отож під «гондолами», що їх просить кум у куми (ступи), тут розуміється стояк ступи, схожий на перевернуті полозки («салазки»), кума ж пропонує кумові тільки одну «гондолу» — піднятий вгору товкач ступи. Річ певна, що загадку належно зрозуміє той, кому доводилося бачити ступу, а ще краще той, хто користувався нею.

Якщо звернемося до збірника 1962 p., то в ньому загадки про дзвони уподібнені найчастіше «волам» («2864. Сиві воли до неба загули» та ін.), «вовкам» («2965. За лісом, за пралісом два вовки трублять»), у той час як у загадці № 20 дзвони уподібнені «коням». Це цікаво, бо уподібнення дзвонів «коням», «жеребцам», «кобылкам», а дзвоніння — «ржанию» широко зустрічається в російських загадках (див.: Митрофанова, 150, №№ 5050-5055).

Крім дзвонів, в українському збірникові 1962 р. зустрічаємо ще кілька загадок на релігійну тематику, відгадкою яких є поняття церква, піп, свічка, піст, Великдень. Один раз тут згадується і бог: «3013. Назви їх є, а їх самих не було на світі і не буде. — Бог, чорт, пташине молоко».

Загалом загадок на релігійну тематику до нас дійшло порівняно небагато. Зрозуміла річ, причиною цього є утиски світської і духовної цензури в дореволюційний час. Тим-то виявлення українських загадок на релігійні теми заслуговує пильної уваги.

У цьому зв’язку в колекції Свидницького становить неабиякий інтерес загадка № 50. В автографі вона записана так: «Кому кланяємось, а він з хвостом? — Д. святому». Це скорочення ми розшифровуємо «духу святому».

Абсолютна впевненість у тому, що тут ми не припускаємось помилки, грунтується на важливій іномовній паралелі, власне, на існуванні такої польської загадки: «Ktôry swigty ma ogon? — Duch swigty».

Цю й подібні польські загадки, що в жартівливій формі говорять про старозавітних і новозавітних святих — «хвостатих», «безхвостих», «безп’ятих» — відомий польський історик літератури і фольклорист Ю. Кшижановський відносить до бурсацького («zakowskiego») фольклору. І справді, тільки в середовищі бурсаків-одчайдухів (зважмо: завтрашніх духовних пастирів!), людей, не позбавлених здорової логіки, могли народитися подібні кощунні загадки.

Але повернемося до загадки № 50, відгадку якої ми розшифровуємо: «духу святому». Чому ж він — «з хвостом»? Згадаємо ще одну польську бурсацьку загадку: «Ktôry swigty w pierzu sig urodzil і w pierzu jest? — Duch swigty».

Отож з усіх наведених попереду загадок випливає: «Дух святий» — «з хвостом»; «Duch swigty» — «ma ogon», народився цей святий «w pierzu і w pierzu jest».

Як все це розуміти? Послухаємо дослідника, який пише: «Зримий образ духа святого в християнській традиції — голуб..., у цьому образі він і з’являється над водами Іордана в час хрещення Ісуса Христа» 16. А якщо дух святий з’являється «в тілесному вигляді» голуба, то він — «з хвостом», «ma ogon», «w pierzu sig urodzii і w pierzu jest».

Та при всіх спільних моментах української й двох польських загадок про духа святого загадка українська має ще й глибинний підтекст. Вслухаймося ще раз в українську загадку-запитання: «Кому кланяємося, а він з хвостом?» Тут справа однією прямою відгадкою — «духу святому» — не обмежується, бо запитання сформульовано так контроверсійно, що при розгадці «спрацьовує» ще й додаткова асоціація: крім духа святого, мимоволі згадується ще й його антипод, дух злий, а попросту — чорт... В українській загадці акцент кладеться на спільній зовнішній ознаці антиподів. А цим самим образ духа святого незмірно знижується.

Зробимо невеличкий екскурс в історію іконографії. С. С. Аверинцев зауважує, що трійця довго не була предметом зображення в мистецтві, бо теологи наполягали на тому, що бога можна зображати лише у вигляді Ісуса Христа (адже тільки в цій особі він зробив себе зримим), все інше — «негожа» фантазія іконописців.

Пізніше виникла «трійця старозавітна» і «трійця новозавітна», на якій зображено «батька у вигляді старика, Христа — отрока на його лоні ... або дорослого мужа, що сидить по праву руку від нього, і духа — над ними обома у вигляді голуба, як він з’явився, згідно з євангеліями, в момент хрещення Ісуса Христа». Хоч ця іконографія й заборонялася, вона набула значного поширення в останні часи допетровської епохи. Що ж до католицького Заходу, то з епохи Ренесансу зображення трійці стають дедалі частішими. Але непоступливі теологи були невдоволені цими зображеннями, бо, мовляв, на них дуже важливі моменти християнської доктрини, як «єдиносутність», «рівнозначність», виявляються втраченими передусім тому, що «дух у вигляді голуба не може бути художньо рівнозначним двом іншим особам трійці, представленим в людському вигляді».

Нам здається, ці суперечки стосовно зображення трійці, як і гостра полеміка про «особисті якості» духа святого, що її протягом віків вели представники православної й католицької церков, живили «негожу» фантазію критичного елемента, зокрема й бурсаків, останні, зі свого боку, в третій іпостасі трійці (у духові святому «в тілесному вигляді» голуба) добачили особливу «слабинку» — хвоста, якого мав також і чорт. Звідси й постала лукава, кощунна українська загадка.

Од розглянутої загадки недалеко відбігла й загадка № 49, де ім’я бога вжито без всякого благочестя, фамільярно, безцеремонно: «Чим бога звати? — Язиком». Обидві загадки належать до числа тих, які, кажучи словами О. П. Квятковського, «будуються в формі «каверзних запитань».

У колекції Свидницького значний інтерес становить загадка № 36 про горщик. Загадка на цю тему свого часу була дуже поширена, збереглася в багатьох варіантах, особливо в російському загадковому фонді. Так, у відомому збірнику Д. М. Садовникова знаходимо аж 14 варіантів цієї загадки, які умовно можна поділити на повні й скорочені. Повні варіанти тим характерні, що розростаються в притчі-пародії, з більшою деталізацією викладають історію глиняного горщика, для уподібнення окремих етапів його «біографії» включається більше число героїв релігійних легенд.

[…]

Ця загадка, в якій всі поняття для уподібнення взяті зі святого письма, вимагає коментування: Адам, за біблійною легендою, був створений богом із землі, — звідси порівняння глиняного горщика з Адамом; далі порівнюються: обпалювання горщика — з ввергнутими в огонь трьома біблійними отроками; навантаження горщика на віз — з урочистим возсіданням старозавітного пророка Ілії на колісницю; вивезення горщика «на торжище» — із сумною долею біблійного Иосифа, якого рідні брати продали в рабство; обстукування горщика (чи не має тріщини) порівнюється з муками Ісуса. Зауважимо: в інших російських варіантах цього типу загадки фігурують ще й такі біблійні герої: «фараон», «пророк Езекииль», «убогий Лазарь», «многострадальный Иов».

Порівняно зі щойно наведеним повним варіантом загадки про горщик варіант Свидницького (№ 36), в якому для уподібнення взято обмежену кількість біблійних героїв («Адам», «трие отроцы», «прекрасный Иосиф»), належить до скорочених, кількість яких, до речі, дуже помітно переважає і в збірникові Д. М. Садовникова (12 із 14). Факт цей можна пояснити тим, що в усному побутуванні скорочені варіанти краще запам’ятовувалися носіями загадок, загалом були більш ходовими. Це ж підтверджують і білоруський, польський та сербський варіанти.

Ця загадка привертала увагу ряду дослідників. Так, академік В. М. Перетц вважав, що притча-пародія про горщик з’явилася в слов’яноруських рукописах під впливом грецької традиції, потім з’єдналася з давно існуючою усною загадкою, в процесі усного побутування була перероблена і втратила книжну лексику, біблійні ремінісценції. Що це могло бути й так, погодилася В. В. Митрофанова, навівши один з усних варіантів російської загадки про горщик:

Был я на копанце, был я на хлопанце
Был на пожаре, был на базаре.
Молод был — людей кормил,
Стар стал — пеленаться стал,
Умер — мои кости негодящие бросили
в ямку, и собаки не гложутэт.

Схожа загадка існує і в українському фольклорі (1962, № 1824 А). Та у зв’язку із припущенням В. М. Перетца ще більший інтерес становить ось ця українська загадка:

З землі робився, Людей годував;
На кружалі вертівся, Як упав, то й пропав,
На огні пікся, Ніхто не поховав (1962, № 1822).
На базарі бував,

Втім, на даному етапі дослідження генезису цієї загадки за одну з робочих гіпотез не можна не прийняти такого міркування В. В. Митрофанової: «Важко сказати, з якою усною загадкою з’єдналась рукописна притча, як думає В. П. Перетц. Скоріше за все було засвоєння усною традицією рукописної притчі-загадки, яка припала до смаку своїм пустотливим характером, пародійними натяками на біблійні імена і стала просто метафоричним оповіданням про створення глиняного горщика».

Висловлювалася й протилежна думка. Так, М. А. Рибникова, якій, здається, не була відома праця В. М. Перетца (отже, і його публікація грецької загадки в російському перекладі: «Из земли я создан, как Адам; пока жил, многих освежил, а когда умер, никто не нашелся похоронить мои кости»), вважала, що спочатку виник і існував усний народний варіант загадки про горщик, а вже на його основі з’явився варіант книжний, зокрема таким способом: «Селянська історія горщика, потрапивши в семінарський вжиток, обробляється в системі біблійних образів». І цю думку ми не поспішали б відхиляти. Ступінь її вірогідності, як нам здається, може бути перевірений у зв’язку з вивченням бурсацько-семінарського фольклору, дуже часто насиченого елементами церковнокнижної мови та образності, як це яскраво доводять «Нариси бурси» Пом’яловського і «Люборацькі» Свидницького.

Доводиться констатувати, що на сьогодні найповніший український збірник 1962 р. не включає загадок книжних, створених «на церковнослов’янський лад»,— тих, що пародіюють святе письмо і, отже, свідчать, що в носіїв цих загадок бракувало поваги до релігійних святощів. М. Номис до свого збірника такі загадки включав. Знаходимо в нього й чотири варіанти загадки про горщик (типу: «Из земли создан, яко Адам», і т. д.), перші три з яких записані в Чернігівській губернії, а четвертий має позначення: «Бр[ацлавщина]» (колишня назва території теперішньої Вінницької і частини Хмельницької областей — рідного краю Свидницького). Цей останній варіант близький до варіанта Свидницького (№ 36).

Три загадки із своєї колекції — №№ 35, 36, 37 — Свидницький попередив словами: «Водяться серед письменних». Це загадки — книжні, створені «на церковнослов’янський лад», найпевніше, вони побутували в бурсацько-семінарському середовищі.

Як і загадка № 36 (уже нами розглянута), загадка № 35 — явно кощунна: діда-жебрака, що відбивається од зграї собак, уподібнено духовній особі, котра, опинившись в оточенні жінок-грішниць («клеветниц»), благословляє їх. З усього видно, що загадка ця складалася не тільки для відгадки, а й для того, щоб шляхом зухвалого уподібнення «низького» — «високому» викликати сміх, потішитися.

Загадка № 35 належить до рідкісних, навіть унікальних. Єдиний раз дуже схожу загадку опублікував М. Номис під № 259 (без варіантів), з позначенням: «Бр[ацлавщина]». Чи не є це запис Свидницького?

Під № 428 знаходимо в М. Номиса й дуже близьку паралель до загадки № 37, що також має позначення «Бр[ацлавщина]» і належить до рідкісних. До загадки № 37 вдалося виявити лише віддалені паралелі, російські й білоруські, а власне — інші редакції:

Жернов

Некоторая вещь под землей лежала, солнце ее не видало, адамовы внуки взяли ее на руки, посадили на престол, и стали ей верные и неверные кланяться (Митрофанова, 94, № 2880).

Мельничный камень

Родзився я в ціни, не видзів ни сонца ни луны; добралися до мене людзи, пробили наскрозь мнЬ грудзи, железным обручом мене подпоясали и таньчиць казали (велели).

Вивчення паралелей до загадок, записаних Свидницьким,— окрема, спеціальна тема. Та й при побіжному ознайомленні з нею ми переконалися, що значна частина загадок із колекції Свидницького має дуже близькі (часом дослівні) паралелі в російському й білоруському фольклорі. Ось хоч би записана Свидницьким на Поділлі загадка про сіль: «У воді росте й води боїться» (№ 25). Є така ж російська загадка: «От воды родится, воды боится». Сучасний дослідник підкреслює влучність цього визначення і на основі подібних загадок доходить висновку, що в них світ рухається, переходить із однієї якості в іншу, постає «в тій діалектиці, яка властива самому життю».

Подібний процес життєвих змін фіксує й записана Свидницьким загадка про вола (№ 21). Відомі її російська та білоруська паралелі: «Поколь был мал — в четыре дудки грал, Больше стал — горы копал, Умер — плясать пошел» (Митрофанова, 47, № 1052); «Ек родзіцца — у дудочку грає, ек вырасце — землю копає, ек памре, дык у скокі іде, а усе не гуляє».

Що багато загадок східнослов’янських народів відзначаються великою подібністю, що немала їх частина має близькі паралелі в загадках інших слов’янських, ба й в інших європейських народів, тепер добре відомо. Інша річ, що це явище не дістало належного наукового пояснення. В. В. Митрофанова цілком слушно підкреслює, що генетичні й історичні проблеми загадки вимагають широкого порівняльного вивчення, а для такого вивчення необхідно взяти на облік, систематизувати й критично видати загадки окремих народів. Від себе додамо: бажано, щоб такі видання подавали й інонаціональні паралелі. Свого часу роботу в цьому напрямі розпочав Д. М. Садовников. На жаль, його робота не знайшла активного продовження. «Акт порівняння становить необхідний ступінь до двох головних наукових актів: аналізування і синтезування, тобто шляхом порівняння досягаються визначення і класифікація явищ, а потім з’ясовується співвідношення і зв’язок між ними». Ясно, що без такого вивчення годі обійтися, коли ми хочемо пізнати діалектику національного й інтернаціонального в явищах фольклору.

Д. Садовников, В. Аникін, В. Митрофанова зазначали, що не подають у збірниках ряд загадок з етичних міркувань, йшлося про загадки грайливі, а власне — двозначні, еротичні, ті, що про них Д. М. Садовников писав: «Діти загадують їх, не соромлячись; парубки — сміючись; жінки і дівчата — на вушко».

Двозначні загадки знаходимо і в записах Свидницького: про замок і ключ, перстень та солоний огірок. Їх тут не публікуємо, але двозначні загадки становлять безперечний інтерес, бо пов’язуються з обрядовою поезією, зокрема з весіллям. Під час весільного обряду, пояснює М. А. Рибникова, було прийнято загадувати загадки не тільки для викупу місця для жениха разом з молодою, а й тоді, «коли ведуть молодих спати». Напевне, цих загадок не довелося чути гоголівському Солопієві Черевику, який щиро зізнавався: «А я на четвертий тільки день після весілля вивчився обнімати покійну свою Хвеську, та й то спасибі куму: бувши дружкою вже напоумив». «Саме у зв’язку з ... сексуальною настановою, — пише М. Рибникова, — ми маємо серед загадок величезну кількість двозначних». Цю думку підтримує й В. В. Митрофанова: «...в обряді, а не в пустому зубоскальстві, можна найти практичне виправдання їх існування». Загадки, отже, входили до обряду ініціації, коли випробовувалась зрілість людини, її дорослість, шлюбоздатність. Тому й двозначні загадки необхідно брати на облік, зрозуміла річ, для наукового вжитку.

Л-ра: Радянське літературознавство. – 1985. – № 2. – С. 37-45.

Біографія

Твори

Критика