Біографія Миколи Устияновича
о. Микола Леонтійович Устиянович (Устіянович) – український письменник і громадський діяч, греко-католицький священик – народився 25 листопада (7 грудня) 1811 року в м. Миколаїв Стрийського району Львівської області.
Походив із родини посадника міста Миколаїв на Львівщині. Початкову освіту здобув у Миколаєві, далі закінчив нормальну школу у Львові (1820-1824) та Львівську гімназію (1824-1830), також 2 курси філософського факультету університету (1830-1832) та (1838). У 1835, будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Водночас з проповіддю М. Шашкевича на свято Покрови 14 жовтня 1836 в соборі Св. Юра виголосив свою в церкві св. Параскеви. Через те, що ректор Телеховський не дозволив би цього, текст подав йому, укладений польською мовою.
Друкуватися почав 1836 року. Був ініціатором та співзасновником літературно-наукового товариства«Галицько-Руська матиця».
Був парохом у селі Славсько (Стрийщина), м. Сучаві, Чернівецьким деканом.
1848 року — один з ініціаторів «Собору Руських Учених» (центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848) була програмна промова Миколи Устияновича). Виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.
1861-1866 — посол до Галицького сейму.
У 1868 – один із співзасновників та очільників «Просвіти».
Деякий час редагував урядовий часопис «Галичо-Рускій ВЂстникъ». З 1870 жив у м. Сучаві (Буковина).
Микола Устиянович помер 22 жовтня (3 листопада) 1885 року в Сучаві.
У 1836 написав перший вірш народною мовою («Сльоза на гробі М. Гарасевича»), що й зблизило його з Маркіяном Шашкевичем; далі до 1846 майже нічого не писав, вражений кампанією проти народної мови.
Під впливом подій 1848 активізувався у літературній творчості — писав поезії й прозові твори. У ліричних віршах Устияновича відчутні національні та соціальні мотиви, любов до гірської природи Карпат, знання фольклору.
Вірші «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали народними піснями.
Тільки 1848 рік, рік бурхливих політичних подій в Австрійській імперії, розбудив М. Устияновича: він став одним із ініціаторів скликання і душею «Собору Руських Учених» у Львові.
Відірваний від громадсько-культурного життя, останні 20 років життя поступово згасав як письменник. У його творчому житті на зміну поетичній, часто пісенній мові, яку Устиянович високо підніс у своїх найкращих творах, прийшло штучне язичіє.
Етнографічні матеріали становлять основу прозових писань Миколи Устияновича: «Старий Єфрем», «Месть верховинця»; «Страсний Четвер».
Твори
Критика
