Дедал і Ікар
(З Овідія Назона*)
Бідний Дедал на засланні конає,
Журиться тяжко за рідним він краєм,
Там, на тому остогидлому Кріті **,
Море від рідного краю його відрізняє.
Раз він промовив до рідного сина:
«Що ж! Хоч мій ворог мені заступає
Шлях до морів і земель, та до неба
Шлях не заступить нам — вільнеє небо!
Тож ми й полинем тим шляхом просторим.
Ворог Мінос хоч орудує всім,
Та не владає повітрям небесним!»
Так він промовив і став міркувати:
Думав змінити закони природи.
Пера поставив одно край одного,
Спершу найдовше, а потім все менші,
Наче сопілка з скількох очеретин.
Далі нитками зв’язав тії пера,
Воском зліпив унизу й нахилив їх,
Мовби правдивії крила пташині.
Хлопчик Ікар все стояв біля його;
Лиха свого не гадавши, він грався
Весело так! Він ловив тії пера,
Що розвівав вітерець, і торкав він,
М’яв жовтий віск, заважаючи грою
Батьковій праці отій дивовижній.
Майстер Дедал, як скінчив свою працю,
Тіло тоді розгойдав і на крилах
Геть у повітря полинув! Навчав він
Теж свого сина, говорячи хлопцю:
«Сину Ікаре! прошу тебе, любий,
Шляху середнього все ти держися,
Бо як опустишся низько занадто —
Крила замочить вода, обважніють;
А як підіб’єшся дуже високо —
Спалить вогонь. Ти середнього шляху,
Сину мій любий, держатися маєш.
Не задивляйсь ні на що, тільки слухай,
Як я тебе научатиму пильно».
Взяв же Дедал, причепив йому крила,
Дивні для його. Під час теї праці
Сльози лились по старому обличчю
В батька і батьківські руки тремтіли.
І цілував свого сина Дедал на дорогу
(Ті поцілунки останні були задля його!),
І, розмахнувши крильми у повітрі,
Батько летить; та боїться за сина,
Наче той птах, що уперше виводить
Ніжних пташат із високого кубла.
Він умовляє Ікара і слід йому каже,
Учить все хисту дивного; сам крильми ворушить,
Разом пильнує за крилами сина.
Бачить їх інший рибалка, що ловить
Удкою рибу, або пастушок із києчком,
Чи той орач, ідучи біля плуга.
Дивом дивуються всі і гадають:
Може, якісь то боги пролітають,
Бо у повітрі летіти боги тільки можуть.
От вже і острів Самос, що Юнона *** кохає,
Вліво зостався, минули й Делоса, й Пароса.
Справа ж у їх був Лебінт і Калім **** медянистий.
Тільки ж Ікар все стає одважнішим,
Горде літання його пориває!
Батька позаду зоставив, а сам усе далі
Вгору береться, бо прагне душею
Небо прекрасне, розкішне розглянуть.
Леле! Палаюче сонце було уже близько!
Віск запашний, що держав тії пера,
Геть розтопило, і крила розпались.
Дармо Ікар простягав свої голії руки —
Крил вже позбувся, літати не може!
Швидко він падає в море шумливе,
Що його іменем потім назвали *****.
* Овідій Назон — римський співець-оповідач, вродився в 43 році до різдва Христового. Списав, між іншим, гарними латинськими віршами багато байок грецьких; та книга зветься «Метаморфози».
** Кріт — острів недалеко від Греції. (Приміт. Олени Пчілки).
*** Дружина Зевса — найстаршого грецького бога.
**** Самос, Делос, Парос, Лебінт і Калім — острови біля Греції. (Приміт. Олени Пчілки).
***** Ікарійське море. (Приміт. Олени Пчілки).
