Олена Пчілка. Ні, серце, не журюся...
(З Г. Гейне)
І
Ні, серце, не журюся
Листом, що ти прислала;
Скінчить зо мною хочеш,
Мені ти написала,
Так дрібно й так багато;
Оце мені й на руку:
Не пишуть так просторо,
Коли дають розлуку!..
ІІ
В юрбі я знов ту пісню чую,
Що мила часто так співала...
Ох, в сю святечну гожу днину
Ще гірш моя утрата стала!
При людях очі опускаю,
Щоб не побачили, що плачу;
У ліс іду, то за сльозами
Туди дорогу ледве бачу...
ІІІ
Я плачу, блукаючи в лісі,
Шпачок же по гілочках скаче,
На мене усе позирає,
Щебече: «Чого се він плаче?»
Спитай у сестрички своєї,
У ластівки мудрої теї,—
Кубельце вона собі має
Під стріхою в любки моєї!
IV
Обличчя те німеє
Пильную я з журбою —
І наче оживає
Вона передо мною.
І дивиться у очі
З усмішкою й сльозою;
Ох, наче теж у тузі,
Хитає головою...
І сльози на одповідь
Я гіркі проливаю...
Не вірю я, мій боже,
Невже ж її не маю?..
