Олена Пчілка. Поет

Наш Бобко сидить поважно,

Думоньку гадає;

Аж на нього люта квочка

Раптом нападає:

— А ледащо! Ти чого тут

В миску заглядаєш?

То ж моїм курчаткам каша —

Ти цього не знаєш?

Розпустив свої тут вуха,

Аж дивитись бридко!

Не лякай діток маленьких,

Забирайся швидко!

— Одчепися, навіжена! —

Цуцик одмовляє,—

Я собі складаю вірші,

А вона зіпає!

Ти того, дурна, не знаєш:

Вірші як складати,

То поетові не можна

Думки розбивати.

Угамуйся, осоружна!

Цитьте й ви, писклята,

Бо якраз у мене гарна

Баєчка почата!

Оступилась квочка набік,

Зрозуміла діло,

Оступились і курчатка,

Дивлячись несміло.

Прочитавши цю розмову,

Може, інший погадав:

«Як це може буть, щоб цуцик

Вірші-баєчки складав?»

Отже — склав: списав гарненько,

Мало й помилок зробив,

Лиш велику чорну капку

На папері посадив.

Та дарма! Бо це ж буває

І не з цуциком самим.

Отже ви з нього не смійтесь,

Не пишайтесь перед ним.

Байка ж ось: як ваша ласка,

Можна зараз прочитать

І дізнатися, що може

Мудрий цуцик вам сказать.