Олена Пчілка. Свинка

У пані свинка годувалась.

Ох, тож-то в роскоші кохалась!

В догодонці такій

Жила в маєтку, у якій

Живе не кожная безрога.

Отож Настусенька небога,

Служниця паніна, щораз

Носила свинці тій запас.

А ще до того, що на плечах

Та в цебри Настя доношала,

Сама ще свинка походжала

Та всячину собі збирала.

Вже так — що зналася на речах!..

Тим часом трапилася штучка,

Якої свинка не вживала,

Відколи в пані пробувала.

(Правдива вийшла «закарлючка»!).

Якось до столу щось такеє

Страшенно добреє, смачнеє

З мигдалів кухар готував.

Обрав мигдалі й наскидав

Лушпин додолу він чимало —

Притому ж, звісно, що упало

Штук кілька й зерняток самих.

«Ану ж отеє на сміх

З лушпинням і мигдалі вкупці

Оддам годованці-голубці!» —

Про свинку Настя так міркує,

Так, прибираючи, кепкує,

Докупи ж зернята змела,

В хлівець до свинки однесла.

Звичайно, свинка — уминає!

А Настя, стоячи, й питає:

— Ну, чушко, дякуєш мені

За тії зернята смачні?

Чи не гостинця ж ниньки мала? —

А свинка плямкає помалу:

— Чекай-но, розжую,

То й думку вимовлю свою!

Ну от же! Як тобі сказати?

Чи правду щирую мовляти?

— Авжеж не як!

Звичайно так:

По щирості кажи!

— Так знаєш, Насте, що: біжи

Та жолудів, як вчора, мені дай!

От то поживок, просто рай!

— А, на тебе нещастя! —

Мовляє свинці Настя.—

Мигдалі ти на жолуді міняєш?

— Ет, говори що знаєш!

А я тобі скажу слова давніші,

Бо те одно, що більші,

Та таки й смачніші!

Як іншого «знавця» по щирості спитаєш,
То одповідь таку частесенько спіткаєш.