Олена Пчілка. Пан Коцький
У одного чоловіка був кіт старий, що вже нездужав і мишей ловити. От господар його взяв та й вивіз у ліс; думає: «На що він мені здався? Тільки дурно буду годувати — нехай краще в лісі ходе». Покинув його, а сам поїхав.
Коли це приходе до кота лисичка та й пита його: «Що ти таке?» А він каже: «Я пан Коцький». Тоді лисичка і каже: «Будемо жити вкупі, в одній хатці». Кіт згодився.
От веде його лисичка до своєї хати; так йому уже услуговує та годить: улове де курочку, то сама не з’їсть, а йому принесе.
От колись зайчик побачив лисичку та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості?»
А вона йому каже: «Е, ні! Є в мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве».
Заєць розповів за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Ці зійшлись докупи і стали радитись: як би його побачити пана Коцького; та й кажуть: «А зготуймо обід!» Тут і стали призначати, кому по що йти. Вовк каже: «Я піду по м’ясо, щоб було що у борщ». А дикий кабан каже: «А я піду по буряки та по картоплю». Ведмідь: «А я піду принесу щось на закуску». Заєць: «А я — капусти».
От подобували всього, почали обід варити; так як зварили, стали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: «Я не підбіжу, як доведеться втікати». А кабан: «Я неповороткий». Вовк: «Я старий уже й до того трохи недобачаю». Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає та й дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати; вона й пита його: «А чого ти прийшов?» Він і каже: «Прохав вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!» А вона йому каже: «Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве».
Зайчик прибігає до їх та й хвалиться: «Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то подушить нас!» Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан риється у багно, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького: доводить до столу, а він побачив, що на столі м’яса багацько, та й каже: «Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..» А ті думають: «От, вражий син, ще йому мало!» Коли він як наївсь, так і простягся на столі, а кабан лежав близько столу в багні, та якось його комар і вкусив за хвіст, а він хвостом так і крутнув. Кіт же думав, що то миша,— та туди... Кабан злякався його — та навтьоки; пан Коцький злякавсь кабана, скочив на те дерево, де ведмідь сидів; ведмідь як побачив, що кіт лізе до його, почав вище лізти по дереві, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу й упав; вовк побачив що таке робиться, та як дремене! А заєць тоді ж забіг бог знає куди!.. А потім посходились та й кажуть: «От, який малий, а ледве всіх нас не поїв!»
