Притча про сміх
В темні вечори осінні
Бавилися ми на сіні,
І сміялась ти;
Може, лоскоту боялась,
Може, сміхом заливалась,
Щоб з ума звести?
Був я тихий і печальний,
І мені твій сміх знущальний
Осявав пітьму.
Не торкайся,— ти просила,—
Бо на сміх, немов на вила,
Я тебе візьму!
З хустки, з кожної торочки
Сміху сипались дзвіночки
Гострі, мов терни.
Вжалить, опече, поколе.
Вб’є колючки в серце голе,
Тільки доторкни!
Ах, якби я здогадався
Та з тобою засміявся,
Сміх підняв на сміх,
Молодою сміхотвою
Всю твою знадливу зброю
Був би переміг.
Але ж я напроти сміху
Виставляв не юну втіху,
А скорботний щем.
Ніч була несолов’їна,
Наче дощ, копицю сіна
Я залив плачем.
Я не знав, що все на світі
Ловить сміх в шовкові сіті,
Всі діла й труди,
Всі вогні, печалі й терни
Він у радощі оберне,—
Тільки підожди!
1985