Притча про відомого брехуна і мудрого чаклуна
В телевізорі — художній свист,
Виступає знаний кар’єрист.
Словеса, немов павук, снує,
Вчить, щоб одягатись у «своє».
Вихваляє добрі гумаки,
Сам же — денді панської руки.
Піджачок на ньому — ну, пробач,—
З біржі потойбічної ловкач.
Видно, що в Парижі був брехун,
Бо увесь він, наче в сріблі струн.
Модний, посмугований навскіс,
Ніби він в Діора змалку ріс.
В телевізор глянув чарівник
J від невдоволення поник.
Як не крикне: «Годі лити грязь,
Зараз же сюди мені вилазь!»
Вийшов той із ящика, мов гном,
Закрутився чорним тарганом
— Я не буду більше, відпустіть,
Я брехав так просто, мимохіть!
— Відпустити? Ні, не те, олже,
Скинь усе, що на тобі чуже!
Роздягнувся гномик догола —
Ну й печальний вигляд у брехла..
— А тепер куфаєчку вбери,
Повертайся в скриню — й говори!
1985