5 найцікавіших незнятих фільмів, які ми мріяли б побачити сьогодні
Не реалізовані з різних причин фільми геніальних режисерів часом захоплюють уяву кіноманів і професійних критиків не менше, ніж вдалі роботи. Число амбітних і нереалізованих проєктів досить велике. Серед них чималу частку займають літературні екранізації. Згадали найяскравіші кінопроєкти, які так і не дійшли до стадії виробництва.
1. Стенлі Кубрик і його нереалізовані кіноадаптації: від Бориса Пастернака до роману про Голокост
За своє життя Стенлі Кубрик зрежисував 13 фільмів, більшість з яких – літературні екранізації. Відомо, що режисер накопичував коробки з докладними дослідницькими матеріалами й чорновими версіями сценаріїв, які так і не реалізувалися. Левову частку з них становили літературні адаптації.
Кубрик відчував інтерес до робіт американського письменника Луї Беглі, автора «Брехні воєнного часу» – історії про укриття єврейського хлопчика від нацистів в окупованій Польщі. Режисер придбав права на екранізацію в 1991 році й переробив твір, назвавши його «Арійськими документами». Реалізації став на заваді успіх «Списку Шиндлера». Кубрик зрозумів, що йому буде складно говорити про Голокост на тлі феноменального успіху Спілберга, і дворічна розробка проєкту зупинилася.
А ще раніше Кубрик працював над адаптацією «Пекучої таємниці» – новели австрійського письменника Стефана Цвейга. Про це говорить знайдений в архівах кіносценарій, який Кубрик розробляв у 1956 році разом з Колдером Віллінгемом. У центрі розповіді – курортний роман, який розгорнувся під час перебування сина й матері в санаторії. Один чоловік відчуває пристрасть до матері головного героя і спокушає її; подія стає справжнім випробуванням для 10-річного хлопчика. Проєкт, який розроблявся для компанії MGM, так і не реалізувався. Втім, Кубрик все одно домігся свого, поставивши в 1962 набоківську «Лоліту» – роман дещо схожий на новелу Цвейга.
Також був у планах Наполеон. Але наполеонівським планам також не судилося втілитись у реальність. Знаменитий режисер багато років вивчав життя французького імператора і збирався знімати фільм-біографію про нього слідом за своєю знаменитою картиною "2001: Космічна одіссея". У ролі Наполеона Кубрик бачив Оскара Вернера ("Жюль і Джим"), а його дружину Жозефіну мала грати Одрі Хепберн. Але студія MGM скасувала проєкт через його непомірну вартість. У 2013 році Стівен Спілберг сказав в інтерв'ю французькому телеканалу Canal+, що сподівається відродити проєкт Кубрика на телебаченні у вигляді міні-серіалу.
Але найгучніша новина, яка нещодавно випливла на поверхню, – це прагнення Кубрика екранізувати «Доктора Живаго» Бориса Пастернака. Режисер звертався до письменника з листом, у якому торкався теми придбання прав на твір. У 1959 році Кубрик активно співпрацював із Кірком Дугласом і зняв такі фільми, як «Стежки слави» і «Спартак». Дуглас, імовірно, розглядався як потенційний виконавець головної ролі й джерело основної підтримки – у ті роки актор заснував кінокомпанію Bryna Productions.
2. Алехандро Ходоровський і його шалена «Дюна»
Фантастичний роман Френка Герберта переслідує злий рок: адаптація від Девіда Лінча нещадно провалилася 1984 року, а нова «Дюна» від Дені Вільньова довго не могла вийти на екрани через пандемію. Але головна подія сталася 1974 року, коли чилієць Алехандро Ходоровскі взявся за екранізацію роману Герберта. Нереалізований проєкт зрештою назвуть «найбільшим незнятим фільмом», який опосередковано змінить Голлівуд 70-80-х (багато в чому завдяки розкадруванням і ескізам художника Жана Жиро).
Ходоровскі – езотеричний гуру й тароїст, він планував перетворити фантастичний роман на шалену психоделічну фреску: «Дюна» мала вловити дух часу й розширити глядацьку свідомість без жодних психоделіків. В арсеналі Ходоровскі був саундтрек від Pink Floyd і Magma, участь Сальвадора Далі в ролі падишаха-імператора, а також Міка Джаггера, Орсона Веллса й Девіда Керредайна. Головну роль Ходоровскі відводив своєму 12-річному синові Бронтісу.
Художник Ганс Руді Гігер за роботою над фільмом «Дюна»
Проєкт уже впевнено наближався до зйомок, але справжнього удару по «Дюні» завдали американські продюсери – вони відмовилися від пропозиції шаленого режисера-скандаліста. Так, недовіра до Ходоровські поховала найамбіційніший кінопроєкт 70-х.
3. «Улісс» Сергія Ейзенштейна
Ірландський письменник Джеймс Джойс і кіноавангардист Сергій Ейзенштейн – два головні художники ХХ століття, які змінили мову й форму: у першому випадку в літературі, у другому – в кіно.
Режисер «Броненосця “Потьомкіна”» з особливим захопленням читав прозу Джойса, і насамперед «Улісса» – одіссею одного дня, влучно названу «найдовшим днем в історії літератури». Саме в поліфонічних текстах Джойса режисер бачив підтвердження своїм монтажним штудіям – мовні ігри письменника, на думку Ейзенштейна, були близькими до його досліджень у галузі кіномови. Режисер часто звертався до джойсівської техніки у своїх книгах і лекціях, а 1930 року зустрівся з Джойсом у Парижі, маючи намір екранізувати «Улісса».
Утілити задум не вдалося. Цьому перешкоджала і складність матеріалу (800-сторінкова книга з технікою потоку свідомості та складною структурою), і, ймовірніше, відсутність підтримки. Екранізувати один із найскандальніших романів XX століття, будучи цілком радянським художником, – завдання, прямо скажемо, одіозне й політично незатребуване для генеральної лінії партії.
«Хребти божевілля» Гільєрмо Дель Торо
Візіонер Гільєрмо Дель Торо довгі роки мріяв про екранізацію «Хребтів безумства» Говарда Ф. Лавкрафта - історії про невдалу експедицію до Південного полюсу, де вчені зустрілися з расою стародавніх прибульців. У 2006 році режисер закінчив сценарій кіноадаптації й почав пробиватися до продюсерів за підтримкою.
Студія Universal Pictures, з якою Дель Торо планував співпрацювати, забракувала проєкт і залишилася незадоволеною багатьма аспектами, починаючи з дорослого рейтингу й закінчуючи відсутністю щасливого фіналу. Хоча проєкт був воістину амбітним: численні художні розробки й ескізи, 150-мільйонний бюджет і Джеймс Кемерон у продюсерському кріслі – кінематограф, імовірно, втратив найвидовищнішу екранізацію Лавкрафта.
«Ідіот» Андрія Тарковського
Радянський режисер довгі роки мріяв про екранізацію «Ідіота» Федора Достоєвського. Ба більше, філософська проблематика, відображена в текстах письменника, справила величезний вплив на світогляд Тарковського. 1973 року він запалюється ідеєю поставити «Ідіота». Пізніше Тарковський неодноразово відмовлявся від своїх планів і навіть сумнівався в можливості адаптувати роман для глядачів.
Незважаючи на вагання, режисер усе ж таки подав заявку до «Мосфільму». У щоденниках Тарковський неодноразово згадував роман, фіксував свіжі ідеї, а також відмічав, що в ролі Настасії Пилипівни хотів би бачити Маргариту Терехову.
Пізніше Тарковський з головою поринув у роботу над «Сталкером» – екранізацією повісті братів Стругацьких. Про заповітні плани щодо Достоєвського режисер поступово забуває. Це сумно, адже якщо згадати глибину персонажів Тарковського - Андрія Рубльова чи Сталкера - можна припустити, яким видатним міг би вийти князь Мишкін у його режисерському баченні.
