Чи може кіно вижити в золотий вік серіалів?
Авторка: Дебра Шоу, професорка кінознавства Портсмутського університету.
Існує багато причин, чому ви можете подумати, що кіно йде шляхом динозаврів. Зі зростанням популярності багатосерійних шоу, невже фільми зараз «надто короткі», щоб дозволити такий сюжет та розвиток персонажів, до яких ми звикли? Чи взагалі має сенс різниця між «серіалом» і «фільмом» у нашому мінливому світі медіа?
На одному з останніх занять, коли я запитала студентів-кінознавців, хто з них дивився фільм, який був домашнім завданням того тижня, піднялися лише кілька рук – і моє серце стислось. Шукаючи пояснення, я запитала, хто дивився останній епізод популярного шоу Netflix «Дивні Дива». Майже кожен підняв руку.
Що може нам сказати ця історія про зміну звичок глядачів? Чи той факт, що навіть студенти-кінознавці віддають перевагу останнім потоковим серіалам, а не класичним фільмам, призначеним в рамках академічних курсів, служить ілюстрацією того, що кінематограф вмирає?
Немає сумнівів у надзвичайній привабливості багатьох довготривалих серіалів, доступних підписникам провайдерів стрімінгового контенту, таких як Netflix, Amazon Prime, HULU, iTunes, Google Play, та NowTV. Глядачі можуть дивитися «запоєм» улюблені серіали або переглядати їх у власному ритмі, перш ніж алгоритми запропонують їм наступне улюблене шоу у нескінченному, захоплюючому циклі розваг і недосипання.
Екранні товариші та віртуальні друзі
Існує багато причин глобальної популярності стрімінгових серіалів. Наприклад, їхні персонажі часто виявляються більш різноманітними та більш цікавими, аніж більшість героїв великих голлівудських фільмів. Це добре продемонстровали такі серіали, як «Помаранчевий – хіт сезону», з майже повністю жіночим акторським складом, які грають персонажів з різною сексуальною орієнтацією, етнічним і класовим походженням.
За багато годин екранного часу, які в деяких випадках охоплюють багато років, аудиторія емоційно переживає історії героїв. Вони стають нашими экранними супутниками та віртуальними друзями. Це стало причиною появи глобальних спільнот шанувальників. Ці шанувальники знаходять спорідненість та створюють новий вид колективного трауру, коли провайдери скасовують їх улюблене шоу, як це можна побачити на прикладі прихильників «ОА». Розмір і вплив цих груп сприяли успіху таких кампаній, як коли фанати серіалу «Восьме чуття» боролися та вибороли фінал свого скасованого шоу. Так само шанувальники програми «Один день за раз» допомогли їй знайти свій новий дім на кабельній мережі Pop.
Надзвичайно довгий формат потокових серіалів, також дає час для глибокого розвитку персонажів. Можливо, найвідоміша еволюція персонажу – це історія Волтера Вайта з «Пуститися берега», який за 62 години серіалу зазнав драматичного морального перетворення зі шкільного вчителя на наркодилера, який страждає докорами сумління.
Голлівудський кінематограф відмовляється помирати
Але традиційне голлівудське кіно відмовляється вмирати – про це свідчить бум франшизного кіно. Звіт Американської кінематографічної асоціації за 2018 рік показує, що світовий продаж квитків зростає. Того року загальна сума зборів у прокаті перевищила 41 мільярд доларів США, а кількість кінотеатрів у всьому світі зросла на 7% (до 190 000 кінозалів). У доповіді зазначається, що «...немає жодного сумніву в тому, що в цьому все більш складному світі медіа кінотеатри є життєво важливими для загального успіху індустрії розваг».
Але кінематограф все ж має своє місце. Він дозволяє провести насичений фантазіями відпочинок для розваги сім’ї та друзів, щоб надати захоплюючий досвід без відволікання на мобільні телефони, стукання в двері або сімейні розмови про важливі речі. Кінотеатри, кіноклуби або покази під відкритим небом стають місцем, де ми можемо лишити осторонь політичні конфлікти та разом вболівати за кіногероїв, які долають труднощі, щоб врятувати екранні світи.
Фільми-блокбастери, можливо, процвітають, але поетичне художнє кіно займає більш хитке місце на ринку та потребує підтримки з боку кіноманів. Режисер Алехандро Іньярріту («Легенда Г’ю Гласса», «Бердмен» та «Вавилон») нещодавно розповів журналу Variety про те, як наші світи обмежують стрімінгові сервіси, керовані «алгоритмами, розробленими для того, щоб годувати людей тим, що їм подобається». Він додав: «Проблема у тому, що алгоритми дуже розумні і водночас позбавлені оригінальності. Вони не розуміють, що люди можуть не здогадуватися про свої уподобання».
Ми живемо в золотий вік потокового контенту і кінофільмів. Нам просто потрібно керуватися чимось більшим, ніж алгоритмами, щоб побачити скарби, що ховаються в цій новій епосі надлишку і забуття.
Телебачення або кіно – в чому різниця?
Ускладнює дискусію про відносні переваги серіалів і фільмів те, що нині відмінності між кінематографом і телебаченням менш очевидні, ніж будь-коли. Багато фільмів (особливо про супергероїв) більше не є самостійними, а є частиною багатосерійного кінематографічного «всесвіту».
Багато серіалів тепер складаються з повнометражних епізодів. Ми могли б запитати, чи фінальна частина «Восьмого чуття», тривалістю 151 хвилину, була не окремим епізодом серіалу, а фільмом від Netflix. І чи має значення для глядачів, як ми її називаємо?
У світі, де візуальні засоби масової інформації все частіше переглядають на планшетах, мобільних телефонах і ноутбуках, а не в реальних кінотеатрах або на телевізорах, терміни «кіно» та «телебачення», можливо, більше не мають сенсу. Це аргумент, який я зі своїми співредактораминаводимо у нещодавній редакційній статті в журналі Transnational Screens.
Ключовим моментом є те, що стрімінгові платформи, такі як Amazon та Netflix, не простистоять кінематографу. Натомість вони взяли його концепцію, переосмислили її на свій лад та зробили доступною для світової аудиторії. Відомі постаті, такі Стівен Спілберг, протестують проти впливу таких платформ, але вони справді покращують кіноіндустрію та роблять кіно доступнішим для глядачів по всьому світу.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Can cinema survive in a golden age of serial TV?» в журналі «The Conversation» 28 серпня 2019 р.
Переклали студенти групи 22п Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.