Біографія Євгенії Ярошинської
Євгенія Іванівна Ярошинська – українська феміністська письменниця, перекладачка, етнограф, фольклористка, освітянка, громадська діячка на Буковині – народилася 18 жовтня 1868 року в с. Чункові Кіцманського повіту на Буковині (нині Заставнівський район Чернівецької області) в сім’ї учителя.
Ярошинські виховували двох синів і двох доньок, але насамперед дбали про хлопців як майбутніх голів родин: їм давали вищу освіту.
Початкова грамота вдома і шість класів (закінчила з відзнакою) Чернівецької гімназії, де викладання велося німецькою мовою — оце й уся освіта Є. Ярошинської. Значно більше їй дісталося від Бога — талант і неймовірна працьовитість.
Не маючи можливості втамовувати інтелектуальний голод навчанням в університеті, вона вдома «читала і писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати» — згадував батько. Читала дуже багато: И. Ґете, Ф. Шіллера, Й. Гердера, К. Віланда, Г. Лессінґа, Г. Гейне, Й. ф. Ейхендорфа, А. Шаміссо, Ф. Рюккерта, Е. Гейбеля, Ф. Еберта, Н. Ленау, А. Грюна, звичайно, в оригіналі — німецькою мовою; Дж. Г. Байрона, Дж. Мільтона, В. Шекспіра, В. Гюґо, Ж. Расіна, Ж. Мольєра, Н. Шатобріана — у перекладі.
Уже в юні роки робила вона перші кроки на літературній ниві: в одному з німецьких часописів було надруковано твір шістнадцятирічної Євгенії «Жіноче серце». Редакція дала схвальну оцінку твору, заохочувала до подальшої літературної праці. Але невідомо, чи мали б ми сьогодні українську письменницю, якби в 1885 не почала виходити газета «Буковина», редактором якої був Ю. Федькович. «В мені пробудилась національна самосвідомість, — писала Ярошинська бібліографу І. Левицькому в автобіографічному листі, — я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала повісточку: «Уроєна слабість» (1886), котру «Буковина» видрукувала...»
Починати довелось майже з нуля. Українську мову Євгенія чула тільки вдома; з української літератури прочитала кілька поезій і повість «Люба-згуба» Ю. Федьковича, історії України не читала. У гімназії дбали про «винародовлювання» вихованців, тому рідна мова була замінена німецькою. Отже, учні говорили та думали німецькою. В інтелігентних родинах вважалося ознакою поганого тону розмовляти «мужицькою» мовою.
Для Є. Ярошинської Ю. Федькович і редакція «Буковини» стали добрими порадниками. Саме до Федьковича Євгенія звернулася з проханням дати список творів, корисних для читання.
Так Є. Ярошинська познайомилася з творчістю І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Т. Шевченка, І. Франка.
Особливо великий вплив на Є. Ярошинську справив Ю. Федькович, який постійно підтримував письменницю і спрямовував її на шлях служіння своєму народові. У газеті «Буковина» Є. Ярошинська друкує рідною мовою свої оповідання. Особистим прикладом і порадами буковинський поет сприяв і фольклористичній діяльності Євгенії Іванівни, яку вона розпочала разом із написанням художніх творів. Чималу роль у становленні Є. Ярошинської як української письменниці і фольклориста зіграв відомий український письменник, фольклорист, активний громадський діяч, друг І. Франка М. Павлик.
Записування фольклору дало письменниці можливість всебічно вивчити життя народу, пізнати його багатий духовний світ. Зібравши сто п'ятдесят пісень, Є. Ярошинська надіслала їх у Чернівці до літературного товариства «Руська бесіда», яке ще 1886 оголосило конкурс на кращу збірку народних пісень. Збірку молодої письменниці визнали найкращою, але премії не дали і пісні не опублікували: не було коштів. Однак Євгенію це не зупинило, вона продовжила свою нелегку, але надзвичайно цікаву роботу, і невдовзі кількість зібраних нею пісень досягла чотирьохсот п'ятдесяти; їх вона послала до Львова. Але й на цей раз її записи не були опубліковані. Письменниці навіть нічого не відповіли. Тоді вона надіслала свою збірку до Російського географічного товариства в Петербург. 22 грудня 1888 на засіданні його ради Є. Ярошинську за збірку «Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра» нагородили великою срібною медаллю та грошовою премією — 500 крб.
Але, на жаль, збірка так і не була надрукована.
У 1880-1890 Є. Ярошинська починає збирати й етнографічні матеріали. Про це є згадки в її листах до М. Павлика та видатного чеського фольклориста й етнографа Ф. Ржегоржа. Малюнки народних вишивок, зроблені Є. Ярошинською, публікувалися в чеських і німецьких журналах.
У 1891 Є. Ярошинська надіслала до Львівського об'єднання товариства «Просвіта» фольклорно-етнографічну розвідку під назвою «Весільні обичаї буковинсько-руського народу в наддністрянських околицях», яка складалась з 56 весільних пісень й була надрукована в «Календарі товариства «Просвіта» на рік переступний 1892».
Кінець 1880-х — це напружена виснажлива праця в кількох напрямах. У липні 1891 Євгенія у складі делегації діячів української культури Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в «Споминах з подорожі до Праги». Приклад чеських жінок, які щасливо поєднали соціальне й жіноче питання, знайомство з Н. Кобринською, видатною діячкою феміністичного руху в Галичині, надихнули письменницю взятися до праці. Є. Ярошинська остаточно утвердилась у думці працювати для народу на ниві освіти. З 1888 вона виступає з публічними статтями в газеті «Буковина» та журналі «Народ», в альманасі «Наша доля» — на теми соціальної емансипації людини, особливо жінки; про соціальне становище селян, особливо селянок у тодішньому суспільстві; про роль і завдання інтелігенції у національно-визвольному русі; про стан і потребу національної освіти тощо: «Дещо про буковинсько-руську інтелігенцію», «Як ведеться нашим селянкам на Буковині, коло Вікна», «Чого нам боятися?» та багато інших. Поринувши з головою в громадську роботу, Є. Ярошинська не полишає письменницької й педагогічної діяльності. Вона обстоює навчання дітей рідною мовою в дусі любові до своєї землі, свого народу.
Є. Ярошинська разом з Н. Кобринською, О. Кобилянською, У. Кравченко брала участь у написанні та поданні низки петицій до австрійського парламенту, домагаючись права жінки на навчання в університетах, відкриття української жіночої гімназії. Вона співпрацювала з організаціями різних товариств у відкритті читалень, виступала з доповідями на конференціях, стала членом Радикальної партії, заснованої І. Франком та М. Павликом; у журналі «Дзвінок» опублікувала більше 40 творів для дітей; 12 травня 1896 склала кваліфікаційний іспит, що давав право викладання німецькою та українською мовами.
До останнього дня Євгенія Іванівна намагалася дбати про духовний хліб для свого народу. Перемагаючи смертельний біль (невдала операція), вона не переставала цікавитися громадським життям, а відчуваючи наближення невідворотного кінця, турбувалася про видання своїх творів (навіть за власний рахунок), дуже засмучувалася, що не буде більше писати.
Євгенія Ярошинська померла 21 жовтня 1904 року у Чернівцях.
Твори
Критика
