Чому реальність дивніша за вигадку

Автор: Павло Шопін, старший викладач кафедри прикладної лінгвістики, порівняльного мовознавства та перекладу Національного університету імені М.П. Драгоманова.

Критики та філософи часто стверджують, що мистецтво «одивнює» реальність, тим самим привертаючи увагу до того, як ми організовуємо своє життя та сприймаємо речі. Реальність, однак, часто перевершує вигадку, тому що людській уяві важко примиритися з її дивацтвами. Жити свідомим життям та розуміти його основні проблеми набагато важче, ніж писати чи читати літературу. Реальність важко уявити: у її тіні ми відчуваємо холод невідомості, що обпалює. Тим часом, художня література розважає нас і допомагає уникнути немислимих складнощів сучасного життя. Історії та образи дозволяють екзистенційно розгубленим та інтелектуально заплутаним людям сучасності знайти затишний прихисток та побачити порядок у байдужому хаосі. Мистецтво має той сумний недолік, що воно є не пов’язаним з реальністю. Вигадка не може вирішити ключові дилеми життя, якщо тільки ми не готові обманути себе, щоб діяти відповідно до його вправних вигадок, які можуть набувати форми, наприклад, релігії або політичної ідеології. Деякі митці думають, що вони можуть провокувати і порушувати наше сприйняття та пізнання, але їхні зусилля не здатні висвітлити світ, вони лише торкаються поверхні того, що є дійсно незвичайним у людині. Щоб зрозуміти сенс життя, нам краще займатися наукою або, принаймні, визнати, що мистецтво не одивнює, а робить незбагненний всесвіт більш гостинним для слабкого людського розуму. Художня вигадка знайома та заспокоює, дає перепочинок від суворої прози життя, і ми не повинні сприймати її за надійне джерело істинного знання та відвертого досвіду. Зрештою, реальність дивніша за вигадку.

У статті 1917 року «Мистецтво як прийом» Віктор Шкловський стверджує, що письменники «очуднюють» мову, щоб порушити автоматизм життя і допомогти людям зрозуміти реальність. Оскільки рутинні дії відходять у підсвідомість, звичайну мову неможливо повністю почути. Ми більше не звертаємо уваги на тонкощі вербальної комунікації, адже це стало звичкою і, таким чином, залишається за межами фіксації критичною думкою. Цей автоматизм загалом характерний для людського пізнання. За словами Шкловського, «так життя стає нічим і зникає. Автоматизація з’їдає речі, одяг, меблі, дружину і страх війни». Тому художники використовують свої навички, щоб знову зробити життя дивним: «Для того, щоб повернути відчуття життя, відчути речі, для того, щоб робити камінь кам’яним, існує те, що називається мистецтвом. Метою мистецтва є дати відчуття речі як бачення, а не як пізнання; прийомом мистецтва є прийом “одивнення” речей і прийом ускладненої форми, що збільшує складність і довготу сприйняття, адже процес сприйняття в мистецтві є самоціллю».

З цієї точки зору, мистецтво – це засіб, який використовується для того, щоб поставити під сумнів примарну повсякденність і відкрити очі на зрозумілу реальність. На думку Шкловського, художники прагнуть ускладнити те, що ми приймаємо за очевидне, і вивести наше сприйняття та пізнання за межі автоматичної обробки. Майже через сто років у своїй книзі «Дивні знаряддя: Мистецтво і людська природа» (2015) філософ Альва Ное характеризує твори мистецтва як дивні інструменти, які були позбавлені своєї функції, щоб розкрити спосіб, у який ми живемо. Технологія організовує нас, тоді як мистецтво та філософія очуднюють цю організацію, оскільки вони є «збоченням технології», а отже служать дивними знаряддями через які ми можемо зіткнутися з собою. Ное вважає, що ми заплуталися в звичних практиках, які впорядковують наше життя, і стверджує, що мистецтво дає нам можливість «вирватися з безлічі способів, якими наш рух, наша думка, наша розмова, наше сприйняття, наша свідомість організовані або утримуються в неволі». Мистецтво одивнює життя і дозволяє людям змінити його. Це сучасне уявлення про мистецтво тісно перетинається зі столітньою теорією одивнення (очуднення).

Коли я писав про дивацтва мистецтва, я натрапив на новину про те, що «вчені вилікували щурів-алкоголіків за допомогою лазерних пострілів в їхній мозок». Ви б не змогли цього вигадати. Наука розкриває вражаючий потенціал реальності. Теорія очуднення помиляється: дивовижна природа мистецтва не є унікальною і не може бути протиставлена апатії та похмурості сучасного світу, бо реальність більш складна і багатогранна, ніж ми собі уявляємо. Життя регулярно порушує нашу звичну практику і показує, як мало ми його розуміємо.

Світ може бути занадто складним, щоб люди могли розгадати його таємниці – наука дозволяє нам розпізнати цю загадку. Сьогодні вчені досліджують межі нашого знання про Всесвіт. Г’ю Прайс і Пітер Еткінс стверджують, що можуть виникнути питання, на які наш мозок не в змозі відповісти. Вони припускають, що штучний інтелект може бути краще оснащений для вирішення наукових проблем. У своїй статті «Тепер настав час готуватися до машиноцену» Прайс пише, що ШІ «може допомогти нам вирішити багато практичних проблем, які перемагають наш власний обмежений мозок». А Еткінс у своєму влучно названому есе «Чому лише наука може відповісти на всі великі питання» вважає, що проблему свідомості можна вирішити тільки за допомогою винахідливого пристрою: «Можливо, наше розуміння свідомості доведеться залишити на розсуд штучного пристрою, який ми вважали просто машиною для його імітації». Від квантової механіки до загадки свідомості реальність набагато перевершує дивовижність вигадки. Наука дозволяє нам розплутати головоломки та атакувати парадокси, які кидають виклик розуму. У пошуках справжнього збентеження нам краще звернутися до наукових інструментів, які є дивнішими та більш важкими для оволодіння, ніж грубі знаряддя мистецтва.

Дослідники іноді кажуть, що художня вигадка відірвана від реальності, але насправді вони мають на увазі, що художники експериментують із формою, а не зі змістом мистецтва. Таке формальне очуднення цікаве, але навіть тут наука пропонує продуктивніші підходи. Вчені повинні бути в змозі створити гаджети, які будуть здатні працювати з художніми інструментами без свідомого дотримання канонічних шаблонів та однозначно перевершуватимуть людину в формальній творчості.

Твори мистецтва – це відомі об’єкти, які набувають сенсу в контексті культури. Існують соціальні норми та естетичні принципи, які формують художню уяву та самовираження. Знання про мистецтво можна використовувати для інтерпретації химерної реальності, у якій ми живемо. У недавній статті для Financial Times Роберт Купер описав стан західної політики, посилаючись на популярні художні твори: «Ласкаво просимо до Діснейленду. Провідний брекзитер Джейкоб Ріс-Могг грає Міккі Мауса як учня чаклуна з “Фантазії”; Тереза Мей – зла відьма з “Білосніжки”, хоч у магії вона не надто сильна. За ставком злий людожер на ім’я Дональд Трамп чекає, щоб усіх нас зжерти». Наше культурне тло дозволяє уявити собі сюрреалістичний політичний ландшафт, який Купер хоче пояснити. Тож, мистецтво одомашнює дикий безлад політики.

Оскільки суспільне життя стає все більш нестабільним, небезпечним та поляризованим, люди звертаються до комедійних шоу, в яких обігрується невідповідність між реальністю та уявою. Поточний стан глобальної політики спонукає нас тікати до сфери комічного. Гумор висміює наші страхи та тривоги; він допомагає людям переосмислити суспільну тканину і побачити її в менш страшному світлі. Ця стратегія виживання може допомогти людям відчути себе краще, але вона не обов’язково дає можливість серйозно зайнятися розв’язанням своїх проблем. Гумор – це чудовий спосіб втекти від сучасних труднощів, але він не пропонує реальних рішень. Він знецінює ризики й наслідки людської поведінки та допомагає людям миритися з нестерпним сьогоденням та непередбачуваним майбутнім.

Втікаючи від невідомої реальності, ми знаходимо свій дім у мистецтві. Не дивно, що ми такі чутливі до фейкових новин і вигаданих оповідань: вони представляють уявні події, які підтверджують наші укорінені переконання і нав’язані собі забобони. Ці вигадки потурають загальноприйнятому мисленню. Потрібна сміливість, щоб проявляти розважливість і протистояти безладному світу, виходячи за межі затишних бульбашок безпечних, вигаданих просторів. Осмислення реальності – це копітка праця, яка вимагає мужності. Іммануїл Кант стверджував, що Просвітництво спонукає людей робити саме це – прагнути знати!

Те, що відбувається насправді, може бути більш дивним, ніж будь-який сюжет літературного твору. На кожну незвичайну подію у сучасній художній літературі можна знайти десятки дивних подій та неймовірних випадків у щоденних новинах. Існує онлайн-гра, в якій людям пропонується ввести в гуглі слова «Florida man» («чоловік з Флориди»), а потім дату свого народження (наприклад, чоловік з Флориди 10 квітня – Florida man 10 April). Результати пошуку виявляються захоплюючими та приголомшливими: флоридські чоловіки кидають алігаторів у вікна ресторанів швидкого харчування, дають ув’язненим документи, просочені наркотиками, замикають ключі в машині, щоб поліцейські їх не обшукали, піддаються нападу сусідської білки, яка постійно надокучає мешканцям, підливають сперму у воду колезі тощо. Життя знаходить вихід: воно пропонує безліч прикладів незбагненної творчості. Воно дивніше, ніж література; життя не дає нам попереджень про небезпеку і не поважає наші зони комфорту.

Примус контролювати художні зусилля і накладати моральні обмеження на уяву не є чимось новим, і він є основою тенденції художньої літератури ставати нудною і звичною. Попри вимоги бути оригінальним та проникливим, мистецтво стримується культурними упередженнями. Стандарти та вимоги, які впорядковують та дисциплінують творчі процеси, неминуче засліплюють митців до тих аспектів реальності, які не відповідають суспільним очікуванням. Як наслідок, у новинах із Флориди більше драматизму та сердечності, ніж у егоцентричному літературному творі про тривалий спогад після побачення на одну ніч.

Життя дивніше мистецтва. Художня література не може повною мірою зобразити заплутане полотно реальності, яке ставить у безвихідь людську уяву. Істина не може бути знайдена у вигадці: для її розуміння нам необхідно спиратися на науку та взаємодіяти з реальністю. Теорії очуднення мистецтва малюють оманливу та суперечливу картину творчості, оскільки мистецтво не одивнює життя, а дає нам прихисток від невимовного світу.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Why Reality Is Stranger Than Fiction» в журналі Areo 28 березня 2019 р.

Переклали студенти Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.