Як пережити важкі часи
Завжди можна побачити щось хороше, навіть якщо ситуація болюча?
Як навчитися робити вибір? Як підтримати себе, якщо нам здається, що випробування ніяк не закінчуються, а сили вичерпуються? Про це розповідає логотерапевт і творець екзистенційного аналізу Альфрід Ленглі.
Як пережити важкі часи, не зламавши себе?
Важкі часи відкривають можливість дізнатися, навіщо ми прийшли в цей світ, дозволяють стати собою й допомагати іншим, дарувати їм радість. У моєму житті було багато випробувань: друзі, яких я любив, мене покинули; у молодості я зненацька втратив батька, моя дитина — інвалід, у неї тяжке захворювання.
Не приховую, переживаючи важкі часи, іноді я думав, чи хочу жити далі. Але життя щоразу тривало як якесь незвичайне диво і, незважаючи на всі драматичні труднощі, залишалося найбільшою цінністю. У такі періоди я намагався залишатися вимогливим до себе й відкритим, не триматися за свої уявлення, фантазії й очікування.
Випробування показали, що життя чекає на мене й мої відповіді.
Я зроблю найкраще з моїм життям і буду стійкішим. У один із тих днів, коли здавалося, що все проти мене, як іскра прийшло усвідомлення: завжди можна побачити щось хороше, навіть якщо ситуація болюча. Завжди. Побачити й зрозуміти, як я можу реалізувати себе, стати корисним для світу.
Страх за майбутнє й перед ним. Як цьому протистояти
Насамперед, розуміти, якого роду цей страх. У психології розрізняють дві групи страхів: реалістичні й хворобливі. Якщо ми їдемо на великій швидкості на автомобілі або піднімаємось на гору без страховки, може статися нещасний випадок, і це є реалістичним страхом. А якщо ми боїмося зайти в кімнату з павуком, який для нас не є небезпечним, або боїмося померти від інфаркту й постійно проходимо обстеження, хоча для цього немає показань, ідеться про хворобливий перебільшений страх.
Невпевненість перед майбутнім
Коли ми зазнаємо втрат, дізнаємося про загибель людей, бачимо, що в аптеках не вистачає медикаментів, ці страхи реалістичні, вони вказують на небезпеку. І в нас є вибір: протистояти небезпеці чи заплющити очі, вдавати, що її немає. Якщо ми усвідомлюємо небезпеку, то під час змін можемо приймати важливі рішення.
Як роздивитися перспективи
Погляньмо на перспективи з психологічної точки зору — як на те, що є в зовнішньому й внутрішньому світі. Сім'я, робота, друзі, місто, де ми живемо, пов'язані із зовнішніми перспективами. Ми можемо себе запитати: що саме я можу покращити в кожній із цих галузей? І зрозуміємо, що можемо допомогти близьким, колегам, а потім розширити фокус уваги до держави, світу.
Зовнішні обставини звужують можливість для наших дій, залишається дуже маленьке поле для гри, але це не привід почуватися замороженими й не діяти. У складних життєвих обставинах ми можемо звернутися до внутрішніх ресурсів.
Які ці внутрішні ресурси
Ми можемо зберігати стосунки із самим собою, піклуватися про себе. Із упевненістю скажіть собі: «Навіть у найважчій ситуації я не залишу себе в біді. Я залишуся вірним собі й відстоюватиму свої інтереси». Нехай це стане вашим девізом, найсильнішою внутрішньою опорою.
Не забувайте про тих, хто бажає добра, зміцнюйте зворотні зв'язки. Стосунки з близькими за духом додадуть вам сил. Для деяких із нас надійною опорою може стати віра. І навіть наше тіло, сильне й надійне, ми можемо сприймати як внутрішню опору. Ресурсом у скрутні часи можуть стати смачна їжа, достатній сон і, звичайно, рух. Також нас здатні наповнити й збагатити ніжність, любов, довіра й вірність.
І, мабуть, найважливіше, те, що дасть сили жити далі, — це наші цінності.
Наприклад, якщо я вчитель і працюю з дітьми чи психолог і щодня допомагаю пацієнтам, це дає мені внутрішні сили, надихає на звершення. Я бачу, наскільки моя робота необхідна пацієнтам, як вона їм допомагає здобути впевненість.
Не забувайте черпати сили з тих ресурсів, які завжди доступні. Ніхто не може заборонити нам слухати музику, милуватися природою, займатися сексом. Чому б у теплий день не послухати, як співають птахи, чи подивитися, як розкриваються квіти? Дозволити свіжому вітрові дмухати в обличчя, коли йдеш просторим полем.
Іноді наші цінності суперечать одна одній. Наприклад, ми хочемо переїхати в інше місто, але в нас літні батьки, їм потрібен догляд. Що робити?
Такі конфлікти виникають, коли ми приймаємо різні рішення. Навіть купуючи нову сукню, ми можемо подумати: «Може, не треба, вона ж така дорога?»
І в цій ситуації я можу дати одну рекомендацію — звертайте увагу на те, яка цінність для вас найбільша.
Наприклад, готуючись пакувати валізи, запитайте в себе: що для мене важить більше, догляд за літніми батьками чи початок нового життя з найкращими перспективами в іншій країні? Подумайте, чи можливо ухвалити компромісне рішення — залишитися на два-три роки з батьками, а потім поїхати.
А може, ієрархія цінностей вишикується таким чином, що ви відчуєте, що вам не хочеться залишатися з батьками, з якими ніколи не було добрих стосунків (можливо, вони навіть били вас у дитинстві). І в цьому випадку правильним рішенням виявиться від'їзд.
У психології немає підказок, як поводитися в ситуаціях вибору, кожен із нас орієнтується на своє сумління й приймає правильне лише для нього рішення.
Чи маємо ми моральне право радіти, коли довкола багато страждань?
Зауважу, що можливість радіти відрізняє смуток від депресії. Коли ми сумуємо, то знаходимося в обміні зі світом і його цінностями, а в депресії вважаємо, що маємо себе карати й уникати радощів.
Якщо в нас померли батько чи мати, то нам не до радості. Ми сумуємо, страждаємо, прагнемо побути зі своєю втратою, щоб духовно ще деякий час залишатися пов'язаними з цінністю, яку втратили.
Ми хочемо затриматися в цьому почутті, тому що воно зараз єдине правильне й відповідає нашій реальності
Але при цьому ми можемо радіти, коли дитина приходить зі школи й розповідає про свої успіхи. Ми прагнемо розділити з нею цю радість, але в той самий час не будемо навмисно шукати задоволення, влаштовувати свята й розваги.
Незважаючи на пригніченість, ми можемо радіти красі природи, любові партнера, дітей і ці почуття залишаються з нами. У період смутку немає необхідності себе катувати, карати й позбавляти природних, повсякденних радощів, що самі стукають до нас у двері.
Любов і віра врятують світ
Я вірю й сподіваюся на це. Якби в нашому світі не було любові й віри, я в ньому точно не хотів би жити.
Переклала Світлана Стрельчук