Гріх бути байдужим: до вивчення творчості Франца Кафки (новела «Перевтілення»)

М. І. Борецький

Франц Кафка, австрійський Модерніст, відіграв вагому роль у розвиткові всесвітньої літератури XX століття. Він був новатором у царині художньої прози, впровадивши багатозначні символічні та алегоричні образи, що з великою силою увиразнювали трагізм людської долі.

Кафкою захоплювалися, його творами зачитувалися. Його оголошували своїм і екзистенціалісти, і експресіоністи, і сюрреалісти. А прихід до влади сталінського та гітлерівського режимів з їх потворними жорстокостями та антилюдяною сутністю остаточно закріпив за письменником славу пророка, якому дано бачити майбуття.

Водночас творчість Кафки викликала і надзвичайно багато суперечок. Але всі погоджувалися в одному: він чи не найглибше розкрив страшну кризу міщанського суспільства з його вражаючою бездуховністю, висунув багато тих ідей та проблем, що хвилювали і тривожили людство. Відштовхуючись від філософії Фрідріха Ніцше, Франц Кафка надзвичайно трагічно і песимістично оцінював людину як жертву долі. Тож звідки у нього таке бачення людини? Адже інший австрійський поет, P. М. Рільке, теж негативно ставився до міста і його жорстокої цивілізації, але він бачив порятунок людини в її гармонії з Богом всесвітом. А Кафка в такий порятунок взагалі не вірив Людина, на його погляд, жертва долі і приречена на самотність, страждання та муки, які е єдиною реальністю й які складають увесь зміст її життя.

Безвідрадним і безмежним песимістом Кафку зробило саме життя. Народився письменник 3 липня 1883 р. в Празі, в єврейській родині, яка вже втратила своє національне коріння, про що свідчить і прізвище, що в перекладі з чеської означає «галка». Однак розмовляли в сім’ї не по-чеськи, а по-німецьки. Батько письменника був сином сільського різника, прожив важку молодість і лише у старшому віці зумів піднятися до рівня гендляра-галантерейника. Згодом навіть став дрібним фабрикантом. Маючи дуже деспотичний характер, він був для родини справжнім тираном. Францові батько постійно закидав безталання, дорікав невмінням влаштовуватися в житті. Нездатний чинити батькові активний опір, Франц все-таки відмовився займатися торгівлею і звернувся до літературної творчості. Батько зневажливо ставився до літератури і занять свого сина, тож не дивно, що це позначилося на його творчості. У своєму «Листі до батька», який Франц так і не наважився відіслати адресатові, він так окреслив їхні стосунки: «Отже, світ складається з тебе і мене». У листі дуже виразно і гостро окреслено це протистояння — вразливого, фізично слабкого і безвільного сина з ніжною душею і деспотичного й вольового батька.

Франц Кафка дуже гостро відчував свою самотність, відчуженість від людей. Про нього писали, що він не був своїм у християнському світі; не був своїм ні серед німців, ні серед чехів. Усі свої сили віддаючи сім’ї, вважав себе там «чужим, аніж найчужіший». Зрештою Кафка зізнається в щоденнику: «У мене з самим собою навряд чи є щось спільного, я на те тільки і здатен, щоб забиватись у куток, тихенько радіючи, що дихаю».

Закінчивши 1906 р. юридичний факультет Празького університету, Кафка пройшов стажування в адвокатській конторі і Празькому суді. З жовтня 1907 р. він працював у приватній страховій компанії, потім — напівдержавній. Ставши доктором юриспруденції, він, проте, займав лише малоприбуткові та незначні посади.

Кафка хворів на туберкульоз; з 1917 р. хвороба загострилася, і через сім років він помер.

Важливе місце у житті письменника займали жінки, з якими у нього завжди були непрості стосунки, тому він так і не зважився на одруження. Був зарученим, і не раз. Близька дружба єднала його з чеською журналісткою Міленою Есенською, яка стала героїнею його «Листів до Мілени». В цьому творі Кафка так висловився про свої стосунки з цією жінкою: «Я люблю навіть не тебе, а своє, через тебе мені подароване, буття». Наприкінці життя письменника самовіддано кохала ще одна жінка — Дора Дімант, але й вона не стала його дружиною. Він до самої смерті залишився самітником.

Кафка залишив після себе чимало рукописів, які заповідав знищити. Але його приятель Макс Брод не виконав заповіту й опублікував дев’ять томів творів письменника.

Кафка писав багато, прислухаючись у довгі ночі та дні самотності до найменших порухів своєї душі та записуючи найпотаємніше. Сам письменник видав у 1913 р. першу збірку оповідань під назвою «Спостереження», а згодом — ще дві: «Сільський лікар» (1919) та «Художник голоду» (1924), куди увійшли його найкращі твори — «Перевтілення», «У виправній колонії», «Вирок» та ін. Залишилися незакінченими романи «Процес» (1925), «Замок» (1926) та «Америка» (1927).

Художній світ творів Франца Кафки дуже незвичний — у ньому завжди багато фантастичного, казкового, що поєднується зі страшним і жахливим, жорстоким і безглуздим реальним світом. Останній він змальовує дуже точно, ретельно виписуючи кожну деталь, відтворюючи зусібіч поведінку людей, їхні думки.

Пише він ясною і простою, але дуже канцеляризованою та архаїзованою мовою, використовуючи науково-діловий стиль свідомо, щоб увиразнити реальність, юридично точно описати її, немовби складаючи протокол про ту чи іншу подію.

Якщо допустити будь-яку фантастичну ситуацію, вважати її за можливу в реальному житті, то все у творах Кафки розвивається правдиво і логічно, неначе насправді. Цим художній світ Кафки певною мірою нагадує манеру бачення життя романтиками, зокрема Гофманом, а також Гоголем, (йдеться про його художні фантасмагорії). Та ні на кого він не схожий у своєму похмурому світобаченні та світорозумінні. Його урівноважений канцелярський стиль увиразнює відчуття трагічного страху перед безглуздим та беззмістовним життям, у якому персонажі безмежно самотні й нещасні, нездатні бути господарями свого життя, приречені на страждання та муки. Страшну реальність письменник пропускає через власну душу, зіставляє з власним досвідом, своїм внутрішнім станом.

Показовий у цьому плані роман «Америка», де розповідається про шістнадцятирічного Карла, якого батьки вислали з Праги у далеку Америку за його велику провину. Уже на пароплаві починаються пригоди юнака. Ще більші несподіванки готує йому Америка. Там Карл знайомиться з волоцюгами Робінсоном і Делямаршем. Душею він тягнеться до них, бажає їм допомагати, та постійно гірко розчаровується, його навіть звинувачують у злочині. Врешті- решт Карл знаходить роботу. Роман незакінчений, тож доля юнака невідома, але Кафка чітко висловлює в ньому свою життєву позицію: людина безмежно самотня, вона протистоїть цілому світові і є безсилою у цьому протистоянні.

Фантастичний і таємничо-загадковий роман Кафки «Процес». Персонажа цього твору Йозефа К. несподівано заарештовують якісь невідомі люди, що є уповноваженими якогось таємничого і всесильного суду, офіційно неіснуючого або ж існуючого неофіційно. Йозефа судять. В основі роману — судовий процес.

Центральна проблема твору — гріховність людини, за яку вона карається упродовж усього життя, постійно відчуваючи власну провину. Саме це властиво Йозефові К. Він заглиблений у собі, цікавиться лише собою.

Дивну ситуацію змальовує Кафка і в романі «Замок». Головний герой твору потрапляє до села, що підкоряється загадковому замкові. Автор зосереджує увагу на внутрішньому стані героя, його роздумах, жалюгідних мріях, самотності. Страхітлива і жорстока реальність чинить героєві різні перешкоди, та він з неймовірними зусиллями прагне до жаданої, омріяної мети. Він бореться з бездушним чиновницьким апаратом, загадковими «стражами замку», для яких заплутана канцелярщина і писанина важать більше, аніж сама людина. До неї тут ставляться бездушно, байдуже і з якоюсь страхітливою нещадністю та жорстокістю.

А в оповіданні «У виправній колонії» (1919) Кафка виявився пророком, передбачивши майбутні жахи караючої системи судочинства тоталітарних більшовицької та фашистської систем, які перетворювали людей на рабів, жорстоко нав’язували їм примусове щастя, точніше, те, що тоталітаризмові ним видається. А для людини це означало неволю, покору, цілковите позбавлення її людських прав, а також духовне рабство за умов жорстокої та немилосердної диктатури.

Новела «Перевтілення» посідає центральне місце в творчості Франца Кафки. В ній зосереджені всі провідні проблеми та ідеї письменника. Вона має велике значення для розуміння його концепції реальності. Життя, яким воно змальоване в цьому творі, вражає своєю безвідрадністю, воно сповнене жахів, хитромудрого безглуздя. Усі ці недоладності життя мають величезну силу, яку не подолати. А найгірше те, що саме вони керують світом, людьми, нещадно тиснучи на них, пригнічуючи.

Людина у Кафки взагалі, а в новелі «Перевтілення» особливо — грудка глею, безсилий і безпорадний пасинок життя. Вона приречена на страждання, постійні болісні поразки, відчуження, навіть в оточенні найближчої родини, і безвідрадну самотність, нарешті— на загибель. Герой твору Грегор Замза глибоко нещасний, до нього письменник ставиться з великим співчуттям і жалем, бо зміст його життя — страждання, муки, яких людині завдає світове зло.

Грегор Замза виріс у міщанській родині в Празі, яку цікавлять суто матеріальні блага. Батько Грегора розтратив майже всі гроші, і син змушений служити одному із багатьох кредиторів, ставши комівояжером. Грегор мусить сам утримувати всю родину, бо батько втратив роботу, мати хворіє на астму, а сестра Грета була ще занадто молодою, щоб працювати. Він дуже багато їздить, пропонуючи зразки тканин клієнтам.

Дія твору відбувається у 1912 p., в перерві між поїздками Грегора. Він ночує вдома, і саме тоді з ним відбувається жахливе перевтілення. Прокинувшись вранці від неспокійного сну, Грегор Замза відчув себе в своєму ліжку великою комахою. Лежачи на своїй панцероподібній твердій спині і піднявши трохи голову, він бачив свій випнутий брунатний живіт. Безліч його тоненьких ніжок безпомічно ворушилися у нього перед очима. Такий початок новели зумовлює весь подальший розвиток подій. Якщо визнати таке перевтілення за ймовірне, то подальша поведінка людей не викликатиме застережень.

Батьки Грегора перелякані тим, що сталося: син не приступив уранці до роботи і зрештою втратив її. Життя родини докорінно змінюється, батько і мати мусять працювати, сестра — вести домашнє господарство. До того ж, жахливого комашиного вигляду Грегора не зносить уся родина, від нього всі відсахнулися. Його замкнули в кімнаті, а в разі потреби йому часом прислуговує сестра Грета. Грегор невимовно страждає.

Кафка докладно описує внутрішній стан персонажа, його переживання. Вся його біда полягає в тому, що, ставши комахою, Грегор зберігає мислення людини, власне «я», намагається поводитись, як і колись. Його намагання якось полегшити життя рідних не мають успіху. Батько сповнився відрази до сина. Навіть сестра, яка ще зберігала до брата якусь долю прихильності, стає нетерплячою і зверхньою у своєму ставленні до нього. Врешті Грегор розуміє, що єдиним розумним виходом з цього безглуздого становища є смерть. Поранений батьком у черговій сімейній сутичці, він захворів, втратив апетит і помер у самотині.

Вражає те, що ніхто з персонажів новели не має ні краплини співчуття до нещасного, ніхто не замислюється, чому сталася незвичайна метаморфоза, нікого не цікавить душевний стан Грегора. Всі сприймають жахливу подію як належну і неминучу. Ситуація стає ще трагічнішою, коли навіть смерть Грегора родина сприймає байдуже, як щось буденне. Служниця, знайшовши якось уранці Грегора мертвим, сказала про нього як про комаху: «Гляньте-но, вона здохла! Лежить і не рухається!» Мати Грегора тільки й спромоглася перепитати: «Мертвий?» Та ще потворнішою, страшнішою була реакція батька: «Ну, слава Тобі, Господи!» — сказав він і перехрестився. 1 після цього, наче нічогісінько не сталося, вся родина обговорює свої справи, виїжджає на природу, план переїзд до нового житла, заміжжя Грети.

Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, одначе, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. Адже почуття Грегора до своєї брутальної родини були благородні, він хотів їй добра.

Ось такою трагічною уявлялася письменником правда життя. А її трагізм зумовлювався насамперед його власним досвідом. Читаючи новелу, розумієш, як позначилися на її художньому світі реальні, далекі від ідеальних, стосунки автора зі своїм батьком. Тому гуманізм, людинолюбство Кафки незвичайні — вони глибоко трагічні.

Л-ра: Всесвітня література в навчальних закладах. – 1997. – № 10. – С. 40-42.

Біографія

Твори

Критика