(1883–1924)
Все у творах Франца Кафки відсторонене, все пережите, вистраждане автором, пропущене через його свідомість, оцінене з загостреним почуттям відповідальності, забарвлене страхом, який він постійно відчував, страхом, закладеним генетично у психіку і викликаним сучасністю, почуттям вини, безсилля і сорому за безсилля.
Образність Кафки підпорядкована не тільки і, може, не стільки особливому художньому баченню світу, скільки особливому відчуттю і розумінню його трагічної суті. Відбувається й об’єктивація, узагальнення суспільних відносин, і суб’єктивація світопредставлення на рівні свідомого та несвідомого.
Ніби силоміць проривається з глибин єства письменника відчуття трагедії сучасної людини, представника народу, до якого він належить, людства загалом і змушує надати йому вираз — не гучний, а скромний, протокольно сухий.
Не зображення умов, а зображення фізичного та духовного стану людини у тих умовах. Не зображення залежності політичної, економічної, культурної конкретної людини від конкретної установи, а загальне рабство, повна беззахисність людини в її зовнішньому і внутрішньому просторі й часі хвилювали Кафку. Невільництво душі письменник вважав чи не найбільшою трагедією та найбільшою виною людини.
Твори
Критика
- Гріх бути байдужим: до вивчення творчості Франца Кафки (новела «Перевтілення»)
- Особливості створення соціально-історичного хронотопу в романах Ф. Кафки «Процес» і «Замок»
- Проявлення queer-суб’єктивності у щоденнику Франца Кафки
- Франц Кафка, яким він був у дійсності
- Часово-просторова організація роману «Замок» Франца Кафки