Що відбувається у темряві. Крістен Уокерс. Таємний, страшний ліс

Я відчула, як мурашки пробіглися по моєму тілі - сонце вже сідало за обрій і було ясно - я заблукала, але розуміла, що я гуляла тут, в дитинстві, і дім має бути десь поблизу, тому побачивши неподалеку ліс, про який чула багато легенд, але, не віривши у них, вирішила скоротити шлях через нього. Не звертаючи уваги на те, що щось всередині мене, було проти цього і на те, що я не мала з собою ні ліхтарика, ні мапи.

Я повторювала тільки одну фразу в голові: "Я не боюся темряви." і майже, щиро, вірила в це.

Як тільки я переступила, лінію початку незнайомого мені місця, в ніс вдарив запах хвої, а у вуха - шум дерев. Я одразу відчула спокій і вітерець, що розвивав моє волосся.

Пройшовши далі, я відчула, що поступово хвоя змінювалась на гниль, вітерець - на вітрюган, а почуття спокою - на те, що хтось спостерігає за кожним моїм кроком. Навіть чувши чийсь шепіт, у яких можна було розчути тільки: "«Темний, страшний ліс»", я повторювала одну й ту саму фразу, до якої дещо додала: "Я не боюся темряви і тих, хто в ній живе.", запевняючи себе, що мені це примарилося. Але, через зростаючий всередині страх, я не хотіла тут залишатися, тому вирішила знайти інший шлях додому.

Не помітивши, чи то швидко сонце зайшло за обрій чи то ліс був надто густий, стало настільки темно, що важко було розгледіти власні руки. Коли я повернулася і вже почала іти туди, звідки прийшла, було пізно - сили цього місця зловили мене в пастку, звідки виходу нема, ні для кого. З самого початку, я знала, що погана ідея, іти через ліс і що я в ньому не одна, але, запевняла себе у зворотному, про що неймовірно шкодую...

Тепер я залишилася тут назавжди - тільки я, мої думки та мешканці цього місця, які заманюють своїх жертв та вже ніколи не відпускають, з якими я скоро зустрілась, надто близько і це було останнє, що я побачила. Тому сьогодні, моє тіло, почало повільний шлях перетворення на гниль, яке стало добривом і джерелом життя, для цього жахливого місця, так, як це було і з іншими жертвами лісу...

Останнє що пролунало у моїх думках, це фраза, яка засіла в голові назавжди і тепер буде літати разом з вітром, крізь дерева «Темного, страшного лісу» :"Я не боюся темряви і тих, хто в ній живе".