Війна, кохання, перемога. Карина Гуаш
Тато
Мій тато не повернеться додому...
Він — янгол, і тепер — на небесах...
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках.
Ніколи не візьме мене на руки
І пісню він уже не заспіва.
Я вдячний долі за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш спогляда.
Із неба дивиться на сина
І на дружину, що в платку:
"Я вдячний долі за такого сина,
він теж піде служить у ЗСУ.
Тоді вже буде тихо в Україні,
Не буде чути вибухів й гармат.
Тоді вже буде новая держава
Й нікому не захочеться стрілять.
Синочку, рідний, скоро перемога!
Ти мамі так тихенько це скажи!
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди.
Я дякую країні нашій милій
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі
Все переможе, і настане мир!"
Розповідь українського воїна
«Ми не спали майже три доби, —
фраза невідомого солдата. —
Ми не спали, але йшли туди,
щоб діти більш не чули автомата.
Мені листя було замість ковдри,
душу гріла згадка про домівку
я згадав дружину, наче квітку,
діточок своїх і небо чисте.
Ми потихеньку йшли у бік Херсона,
тихенько йшли звільняти рідний край,
були й поранені та йшли щосили —
дорога та стелилась, мов вуаль.
І от дійшли, в момент, що нема сили,
стрічав херсонський змучений народ:
вони благали Бога і молились —
тільки б скоріш би Україна! Почув Бог!
Там жінка прапор діставала —
він був брудний і весь в землі.
«Рідненькі, ми на вас чекали!
Уклін і дяка — вистоїть народ!»
Найбільша нагорода для солдата —
ні, не медаль і орден, а любов!
Ми тут, щоб вигнати із наших земель ката,
і щоб війни ніколи не було!»
Читайте також:
