Війна, кохання, перемога. Олександра Пащенко. Бути сонцем
Вона хотіла бути йому сонцем,
А він, мов вітер, -
Густі роздмухувати хмари.
Вона щодня дивилась у віконце,
А він її на фронті захищає.
Вона прокинулась, приготувала каву,
А він промоклі кеди сушить на буржуйці,
Вона йому по відео дзвінку,
А він:" Кохана, я передзвоню".
Вона знов плаче, боїться втратити кохання,
А він - в окопі, хвилюється про те ж.
Вона згадала його перше й ніякове зізнання,
І як коханню їхньому не бУло меж.
І день, і ніч вона по ньому мліє,
А він під обстрілом про неї мріє теж.
І не забути їм вже ті хвилини,
І не згадати хмурих днів
Про те, що вернеться додому,
Знає й так, без зайвих слів.
Вона не думає про смерть
Та молиться у храмі безупинно, за життя,
За те ,щоб із небес його охороняли янголи буття.
І будуть вони разом, знають точно,
І думають злегка пророчно…
Він вже не передзвонить їй,
І вже не скине смайл,
Мов "усе добре"
Ти не перживай,
Та все ж зустрінуться вони,
Оце вже без пророчень, точно…
Вона - те сонце,
А він - той вітер,
Що так хотів для неї бути ним.
Читайте також:
