Війна, кохання, перемога. Калерія Андрієнко
дихай рівно. все буде добре
ми в безпеці, в нас зброя і янгольські крила.
ми дочки тих, хто був достатньо хоробрим
щоб зараз ми мали волю;
дихай, маленька, тримайся, мила.
прошу, посміхнись. це те, як ти можеш наблизити перемогу, не маючи зброї.
я також корю себе за те, що не зробила жодного пострілу
але є ті, хто зробив. пам'ятаєш, як в пісні: 'гей, подавай набої!'?
не кажи, що світ зупинився – є ті, хто його тримає.
ті, завдяки кому ми в тилу.
на початку війни близька людина із фронту сказала,
коли я корила себе за маленьке щастя:
'наша кров ллється не задля ваших сліз. який сенс у наших смертях, якщо ви забороняєте собі жити?'
тож давай заново вчитися?
не ховай почуттів, оголи зап'ястя
чи не віриш у те, що ми в змозі себе зцілити?
я відправляю листа тій людині на передовій –
вона посміхається й каже, що радіє моїй радості від цвітіння вишні.
кожен мій подих і слово – завдяки їм і їй.
я вперше бачу справжніх героїв.
я вперше присвячую комусь вірші.
усвідомлення: ці герої – поруч.
доторкнутися і почути.
на шоломі – квітковий обруч.
розумієш, це
звичайнісінькі люди. (¿)
тихше.
чуєш?
це тобі і мені.
це наказ від живих і загиблих
це молитва і слово боже.
посміхайся,
будь сильною
і танцюй за тих
хто зараз/хто вже
цього не може.
* * *
у нашого лютого
дихання з фосфору,
тіло зі сталі
сльози з азов
ського моря
ми стали
солдатами.
ми солдат
хоронили
ми могили
бережемо так, як бережемо пам'ять;
тримати слово й тримати удар
обіцяти
обіцяти
обіцяти
все буде, країно
все буде україна
мамо. мамо. мамо, не плач.
мамо, не плач
ти ж бачиш – діти твої
як сонячний вітер
як срібло
діти твої невмирущі
діти твої безмертні
діти твої боронять весь світ.
ти пишаєшся нами, мамо?
коли рани
і мари
і рано
вставати дітям о п'ятій;
рано казати
їм про тих, хто уже й не встане.
мамо, нам важко, але обіцяємо
тебе, голубку наше і сонце наше,
зберегти.
як ти нас берегла –
як колисала дітей своїх на руїнах імперій
як пісень співала під жахливий гарматний крик
як затуляла вуха нам від вибухів серій
як віддавала живильну силу останніх крихт
як в бою берегла наше слово і мову
як казала вустами дітей 'боріться'
як страждала за нас, і страждаєш знову
як між кривавим кашлем нам шепотіла:
'зіроньки мої,
не журіться.'
слухаємо тебе, мамо.
згинаєм руками метал
ламаєм гармати.
латаєм рани.
цінуєм шрами,
йдем з прапорами
і кайданами
нас більше не залякати.
мама плаче –
залишмо її.
не стане ж вона при нас..
а їй, звісно, треба.
відійдемо
і просто неба
впадемо
і загубимо в стогінах болі
одне до одного
між братами і сестрами
як багряні перли
як крижана калина
слова
загубимо;
поки мама плаче,
поки мама не чує:
'уявляєш, братику,
уявляєш, сестричко,
ми стали солдатами'.
і почуємо тихе:
'і будете ними,
доки діти не забудуть скажені крики сирен
і жар багаття
вилікує опіки від фосфорних бомб.'
мама додасть:
'амінь'.
* * *
кіт-кат,
кракен,
біцуха.*
ми б з друзями посміялися –
аби досі були б друзі і був би сміх, –
а вони б посміхнулися –
аби досі вони були.
віра сильніша, аніж війна
віра визвольна і свята,
віра незламна, віра жадана,
як там співалося –
омріяна, обітована.
але ж віра у тілі, а тіло слабше за кулі.
але ж сталь отруйним якорем тяготить легені.
але ж дзвінки не доходять, й тремтячі руки
землю стискаюсь, не в змозі кинути на труну,
у жмені.
у війни є обличчя-протез.
у війни є сторонники правди і антитез.
у війни є втрати й немає меж.
є тільки кордони.
коли нам дрони
замінили птахів?
сирена не має мови
то чому ж у її стогоні
ми чуємо ту, ворожу?
а метал – якою мовою нам шепоче метал?
вибачаючись за оголену шкіру,
вибачаючись за недобитих нападників,
вибачаючись за те, що не зміг захистити.
метал не шепоче – кричить
мовою кладовищ і честі.
дитячою мовою, якої ще не розбереш, але чутно
інтонації ті ж самі, що були у батька.
ні, сонечко, твій тато не янгол.
себто так, але ні, розумієш, він янгол зараз,
але в нього було ім'я.
ім'я, як зараз у тебе.
а ще у тебе від нього по батькові
і країна у спадок.
і – страх металу і моря.
ми усі його боїмося.
мабуть, правда в тому,
що у хвилях їх голоси
колискові співають
а нам ще не час засинати так, як заснули вони.
нам час пам'ятати.
і пам'ять свою
вчинками берегти.
нам час – береги
розміновувати, не торкаючись (поки) води.
їм час іти.
і нам, тільки у іншому напрямку,
щоб зустрітися через багато-багато
сказати уголос: 'кіт-кат,
кракен,
біцуха..'
засміятися
і спитати:
'тату, за що ти отримав
такий позивний?'
*прізвиська загиблих бійців азов сталі, про що ви й так, звісно, вже здогадалися
* * *
наречена приходить
зі своєю фатою
у неї вчора
наречений загинув.
мне у руках тканину
питає:
'а на стрічки
можна? сітку плести.'
не підходить матеріал
але добре вже
кажуть 'тільки сукню зніми,
як вже допомогати берешся'
заперечно хитає головою.
думає.
думає.
і –
'а можна джгути
з сукні зробити?'
як відповідати на це
?
не можна, мабуть.
///
кров на білих блискітках.
жива наречена.
Читайте також:
