Війна, кохання, перемога. Катерина Пилипчук
Затамувавши подих, я чекаю,
Щодня порівнюю ці дні…
Фейсбуку стрічку я гортаю,
І знов не віриться мені.
Світлини з давністю у вічність
Наповнені чужим життям:
Лиш рік між ними, й наче в іншім світі,
Туди ж — уже немає вороття.
На запитання риторичні,
По типу: «що ж, якщо війна»?
Відповідала, навіть, звично:
«Яка війна? І де вона? —
То все медійні калантайки,
Що дзвонять, шуму щоб додать,
І людям в мізки «крутять гайки»,
Але їм нас не залякать!
Війни не буде, ось побачиш!
Те військо — то лиш м‘язів гра, —
Шикують танки — то ж не значить,
Що наступ буде «з-за бугра».
Ба-бахххххх…
Очей не відкриваю,
Проте вже не комфортно, сплю…
Ба-бахххххх…
Ще й досі я дрімаю,
Себе на думці я ловлю:
«А що, як це не сон, а справді?»
Ба-бахххххх, ба-баххххх,
«О, Боже!…»
Баххххххххх
— Вставай, війна!, —
Ба-баххх,
— Це правда….
Це почалось….
…а далі….. жахххх
* * *
Гортаю стрічку спогадів щорічних.
Поїздки, зустрічі, приємний післясмак…
Тепер про вибухи пишу я вірші,
Щоб перечитувати кожний рік ось так!
Читати й відчувати, що ми сильні
Читати й вірити, що зможем все!
Читати й знати: будемо ми вільні!
Бо Україна в серці! І понáд усе!
Читайте також:
