Війна, кохання, перемога. Патара Бачіа

Гучні реалії

Під пронизливий звук сирен
Наших днів ми ведемо лік,
Бо життя раптом дало крен,
Не один обірвавши вік.
З голосіннями ми зрослись,
День без них — наче щось не те...
Чи забудемо їх колись,
Коли мир крізь біль проросте?

Я не плачу

Загортається ніч у тишу,
Нині тиша в нас — дефіцит.
Я в он-лайні тобі напишу,
Як за тебе душа болить,
Про холодну подружню постіль,
Про неспокій, коли нема
Звістки декілька днів вже поспіль,
Й туга поряд "вляглась" німа...
Я не плачу, повір, коханий,
В ніч молитва моя летить,
Щоб беріг тебе Бог від рани,
Непоправну відвів щоб мить.
Про лихе відганяю думку,
Вірю — буде усе як слід.
Шлю в он-лайні тобі цілунки
На палаючий нині Схід...

Зник безвісти

Зник безвісти... А безвісти — це де?..
Не знаєш: він живий чи у полоні?..
Складаєш перед образом долоні
І просиш Бога: "Хай домів прийде..."
Не плачеш перед рідними, аби
Сльозою ту надію не злякати,
Що жевріє ледь-ледь у вашій хаті
Й вслухається у звуки щодоби.
Здригається, бо десь загавкав пес,
Можливо, то коханий йде додому?..
Душевну від оточуючих втому
Ховаєш, а вона — неначе прес...
Думки про смерть від себе геть женеш,
Бо він не міг, він знає: ти чекаєш.
На Небі місць, напевно, вже немає,
Нам лиш здається, що воно без меж. 
Зник безвісти... А безвісти — це як?..
Хто відповість на це "просте" питання?..
Не перша ти питаєш й не остання...
Рідня давно — війна й питання знак.

До орків

Проклинати я вас не буду
(І без того гріхів без ліку).
Стільки ви повбивали люду —
Не відмиєтеся довіку!
Стільки Доль перервали разом,
Перекреслили цілий Всесвіт...
Світу "баки забили" газом:
"Шкода кинути, важко не́сти".
Не чекають на Кару Божу
ЗСУ наші — "б'ють під корінь"!
Зупинити вас смерть лиш може:
Не дивуйтеся дуже скорій.
Проклинати я вас не буду,
Пожаліти б вас в божевіллі...
Не минете Страшного Суду —
Там відчуєте смак похмілля.

Не проспи нас, Європо, будь ласка

Ти вкладаєшся спати, заможна Європо,
Мерехтять вже давно неполохані зорі...  
Сон тікає у нас, бо хтось нині в окопах,
А хтось інший сльозами втамовує горе...
Сни ти бачиш, Європо, барвисто-казкові,
В них не плаче ніхто, там ніхто не стріляє...
Тут — тривога повітряна знову і знову,
І спокійного сну в нас давно вже немає...
В наших бідах твоєї вини не шукаю,
Ти нам не завинила, я це розумію.
Сподіваюся лиш — твоя "хата не скраю",
І на поміч твою, втім, плекаю надію...

Історію творять щирі

Історію творять щирі,
Непафосні і завзяті,
Що прагнуть жити у мирі,
За нього йдуть воювати.
Бо є, на жаль, ще істоти,
Яким вже півсвіту мало,
Як Бабі Язі, що проти
Усього чого попало.
Їм війни би розпалити,
Народу би повбивати,
І “оком своїм неситим”
В чужу заглядати хату...
Тож спокій лиш тільки сниться
Непафосним і завзятим,
Їх Божа веде десниця
Зі злом за мир воювати.

Хай не втомлюються зозулі
Він далеко від рідного дому,
Там стоїть за свою Батьківщину,
І за "русскім" шле флагманом втому,
Захистити щоб донечку й сина.
На героя не дуже він схожий —
Просто люблячий татко й коханий...
Там, де він, зможе бути не кожен,
Бо не тільки душевні там рани.
Щиро вірю, що буде все добре,
Що кудись повз летітимуть кулі,
Що таким от незламним, хоробрим
Накують купу років зозулі.
Нескінченний Лютий

Скажіть, коли мине цей Лютий?
Цьогоріч буде в нас весна,
Чи нам про неї слід забути?
У світі — Лютий і... війна.

Майбутнє ваше у… сльозі вдови

Ординці дикі, хто дав право вам
Вершити на землі народів Долі?
Чужої крові випили доволі,
Доволі в світі спричинили драм.
Татари, українці, латиші...
Усіх тут важко перерахувати...
Хто дав вам право бути їм за ката,
Вам, що не мають серця і душі?! 
І досі вам не йметься, досі ви
Смерть сієте щодня в усіх усюдах.
Людьми назвати важко, ви — не люди,
Майбутнє ваше у... сльозі вдови.
Горіти вам в пекельному вогні,
Ви не знайдете прощення довіку!
Дружину, маму, сина, чоловіка...
Хоронять через вас десь день-при-дні.

Довгоочікуваний день

Не відаю коли, 
Та всеж настане мир.
Той, хто нас убивав, 
стріляти перестане.
І спокій врешті-решт
загляне до квартир,
Статистика згада
про ДТП-шні рани....
На жаль, не завтра ще
й не післязавтра теж,
Але цей день прийде —
інакше не буває.
І щастя буде в нас — 
воістину, без меж,
Бо у війни на це
ліцензії немає.
Так хочеться прийти 
до цього дня без втрат,
Та з наших сподівань
Збиткується реальність.
І кожен новий біль — 
болючіший стократ,
І кожен зойк
мінор вплітає у тональність.

СТРИМИРИММИ

Вона не спить в цю пору задля нас,
Вдається їй війну приспати словом.
Повітряна тривога мовкне знову,
Бо Всесвіт бронював для Римми час...
А сон не відступає ні на крок,
Кругами ходить він навколо Римми,
І в ніч летять метеликами рими
Та губляться десь там — серед зірок.

Римма Зюбіна — українська акторка, телеведуча та громадська активістка.
Із перших днів повномасштабної війни з московитами, пані Римма, окрім того, що займалася активною громадською роботою, започаткувала нічні поетичні читання, які вона проводила он-лайн зі своєї власної квартири. Її слухали Україна, Америка, Ізраїль, Канада… І якось легшало на душі, і не сковував страх від повітряних тривог, і помножувалася віра, що ВСЕ БУДЕ Україна.