Війна, кохання, перемога. Софія Сень
І терпне кров у наших жилах,
І біль на серці не згаса.
Тяжка настала в нас година-
Прийшла у дім війна.
Зайшов на землю ворог лютий,
І сіє смерть кривавий "брат"...
Страждають наші мирні люди,
Бо кат прийшов вбивати нас.
Кричали люди:"Зупиніться!
За що ж ви з нами так, "брати"?
Холонуть сльози на обличчі,
Москаль прийшов нас знищити.
Наділа мати чорну хустку,
Кричить, ридає:"Двох синів!
О Боже, як мені з цим жити?
О світе добрий, поможи!"
Стояли люди просто неба,
Лишень хотіли хліб купить.
За що ж ви всіх їх розстріляли?
За що ж лягли вони, скажіть!
І матір на очах в дитини
Жорстоко били навесні,
Вона кричала-вони вбили
І поховати не дали...
За що ж маленьке янголятко
Замордували, іроди?
Воно життя ще не пізнало,
Тепер лежить край річеньки...
І грішно звіром вас назвати,
Бо в нього є душа.
А ви-бездушна погань, кати,
Ґвалтівники, обличчя зла.
Чи там немає віри в Бога?
Чи там немає церкви? - Є!
Та правлять там "царі", не люди...
Благословили йти з мечем.
Благословили вбивство, Боже!
Ти ж бачиш це? Оті "святі"
Сказали нищити, вбивати
Весь наш народ, наш рідний дім.
Ми ж молимось Тобі щодня,
І віра наша не погине,
Бо хто ж узяв у руки меч,
Від нього і загине.
Не вдасться змити нашу кров,
Вам жити з цим до свого скону,
А Бог-Суддя. Суддя вам Бог.
Вам не сховатися від Нього.
Читайте також:
