Війна, кохання, перемога. Поліщук Анастасія
Я обійму тебе на рівні сновидінь.
Твої жадані очі повні втоми.
У них - жага минулих поколінь
І все, про що напишем після коми...
Я обійму тебе... Так лиш тополя обіймає шлях,
Хоч буря намагається її скорити,
Хоч стільки болю у її очах,
Хоч дощ прагне її сльозами вмити.
Її рука щомиті огортає небосхил.
Вона чекає, вірить, знов чекає.
І там, де осідає нічний пил,
Уже зникає страх, уже світає...
Я обійму тебе, нехай на рівні сновидінь,
Насправді ж то тополя обіймає поле.
Вона руками огортає далечінь,
А я чекаю все, що після коми...
Читайте також:
