Війна, кохання, перемога. Valia Manzhula. Лиха весна
Коханий Київ, ти з такою раною...
Хто міг подумати, що стане таке лихо із тобою.
Гостемель, Буча та Ірпінь
Від тих людей вже не буде нових поколінь.
Вже стих той крик дитини під завалом
Вона вже на небесах із мамою й татом.
Дідусь, що так і не побачив онуку
За волю нашу віддав нестерпну муку.
А мати так і не побачила двійнят,
Вже не відчує теплоти їх рученят.
Солдат вже п'ятому товаришу закриває очі,
А сам рахує ці нестепні ночі.
Я вижив, мамо, вигукує чийсь син
Та відповісти вона вже не має сил.
Вони усі трималися безламно до кінця,
Та врешті ми отримали погані новини від гінця.
Якщо мовчати, тут буде чутно крик
Трьох тисяч понівечених дівчаток і жінок.
Які ж нестерпні там були кати,
Тепер вони зі сатаною перейшли на ти.
Це геноцид українського народу!
Невже таку ми маємо платити ціну за свободу?
Читайте також:
