Війна, кохання, перемога. Раиса Минакова

У серці солодко від стріляної рани,
Його пробили наскрізь твої очі...
Боюся не свого кохання, а омани,
До тла згораю у вогні щоночі.

Ламаю рамки у які закутий,
Збудив метеликів твій ніжний дотик,
Від вуст п'янію, мов питвом чаклунським,
Тепла обіймів мало, ще не досить.

Без тебе швидко так холоне моє ліжко,
Яке запам'ятало кожен вигин,
Тримаю кулю, то любові мітка, тішусь,
Секунди і я знав - моя, єдина!

Кидає в жар від почуттів, мов в літню спеку,
Цвіте любові квітка в зиму люту,
Ще пробує самотність образ твій затерти,
Та подих холоду вогонь розбурхав.

Тривоги ночі, хаос в кожній днині,
Відкину, залишу лише кохання,
За мить з'єднались в ціле половини,
Ще раз скажи зізнання : мій жаданий!