Війна, кохання, перемога. Ілаш Сергій

Листівка на фронт

Ти знаєш наших спогадів
Вистачило би на вічність, 
хоч і часу нам доля мало віддала.
Тоді я горя  і не знала,
Але до нас присунула чума.

І я не знаю, чесно, що сказати,
Бо просто так не передати весь мій біль,
Я хочу голосно кричати, 
Так, як на рану, сиплять сіль.

Я все життя жила одним тобою.
 З тобою я би на війну пішла. 
Та ти сказав, щоб я чекала вдома.
І я чекала й плакала щодня.

Я бачила, як ти метушився.
Не знав, де дітися коли почув:
 "війна".
Ти з перших днів був моїм героєм.
А зараз...я залишилась сама...

Ти знаєш я квартиру вже не зачиняю.
І на столі завжди лежать 
 твої улюблені млинці.
Кожну хвилину я тебе чекаю. 
В надії, 
що ти десь просто загубив ключі.

І не знаю скільки треба сліз іще пролити. 
За тих, хто нашу землю боронить.
Не знаю скільки в Бога ще просити...
Щоб зупинити цю жахливу мить...

*   *   *

Тітонько, а де ж мої батьки?
Я ж тільки що тримала мами руку.
І батько йшов і на руках тримав малого брата…
Тітонько, а де ж будинок наш?
І що за прірва в нашому подвір’ї?
Та раптом все змінило кольори.
Мов сума сіра стало все довкілля.
Тітонько, а де ж собака мій Сніжок?
Ми з мамою його так охрестили.
Та під завалами блищить той ланцюжок,
Що на прогулянку його водили.

Немає, доню, більше в тебе мами
І тата з братиком малим нема.
Війна проклята їх усіх забрала
З народом тим, хто хоче нам «добра»

Умови конкурсу та призи