Війна, кохання, перемога. Мартинюк Анастасія

Навіть у такий час, під обстрілами пуль та щоденних тривог 
Коли доля ставить перед ним все більше нових вимог 
А на життя не вистачає й сили думок
Та він продовжуєш робити уперед крок

Його очі, ніби до всього світу байдужі 
Подібні на ранкові покриті льодом калюжі 
Але коли бачать прапори на фоні ворожі 
Згадують, чим вони були з нею так схожі.. 

Вона ненавиділа цей клятий триколор
На пам'ять знала історії бабусі про голодомор 
Які так часто розповідала, коли вони йшли спати в коридор 
Поки на вулиці був черговий, щоденний терор 

І навіть якщо її більше поруч немає 
Та тепло її рук він більше не відчуває
Але дивлячись як кожного ранку світає 
Він себе щоразу питав та досі питає 

"Чи пам'ятаю я, що їй обіцяв?
У той день, коли в останнє обійняв
Прийду до неї, та скажу, що над нашим будинком самотужки український прапор я підняв 
Та нарешті для нашої перемоги час настав" 

Це те, заради чого він бореться днями й місяцями 
Знаючи, що навіть після перемоги, вони вже не обміняються кільцями
Але впевнений, що в наступному житті вони досі будуть пов'язані своїми серцями 
Навіть якщо для перемоги своєї та країни, потрібно буде воювати роками