Війна, кохання, перемога. Яна Хміль

Я не померла, я жива!

У серцях ваших я запам'ятаюсь.

Ні, не ридай моє дитя,

Я тут, з тобою все життя.

Залишусь в пам'яті твоїй,

Як мати, що рятувала батьківщину,

О люба ти, моя дитино.

Так треба, я рада ти безпеці.

Хтось мав піти, ми мали захищати,

Хтось мав тебе дитинко рятувати,

Хтось мав не допустити геноциду,

Я мусила моя Маринко.

Я мусила коханий мій Микито.

Ти серденько моє, любов моя.

Не плач, та не дивися на труну з холодним тілом.

Не споглядай як я змарніла.

Я в тебе в серці, прямо під грудьми,

Я тут з тобою назавжди.

Я не хотіла помирати,

Я не хотіла воювати,

Я лиш хотіла мирно жити,

Хотіла нам будиночок купити.

Тепер уже я не зроблю нічого,

Лежу в сирій землі, через якусь російську погань.

Я більше не ступлю на землю,

Ніколи вже я не побачу неба,

Не обійму тепер я вас рідненькі,

Скінчилася моя історія, та вірю не даремно.

Я віддала себе за честь ,та за свободу,

За гідність, за любов до нашого народу.

Я не шкодую що померла,

Усе заради вас сизенькі,

Я вірю, це все не дарма,

Я жива, і буду жити

Допоки будуть пам'ятати мене рідні.

Лежу в сирій землі, і не думайте що я сама.

Тут тисячі таких як я,

Людей які захищали рідний край,

Людей які втратили сім'ю та не втратили надії.

Вони захищали нас, нашу країну.

І не даремно, ми не померли - ми живі,

В душі у кожного із вас.

Ми тут, ми з вами, назавжди,

Не забувайте нас, тоді ми будемо щасливі.

І я радію, бо істина одна,

Я не померла я жива!