Війна, кохання, перемога. Журавель Антоніна

Ракети... Гради... Вий снарядів...
Сьогодні... Двадцять перший вік...
І тиші..., як ніколи, раді...,
Яка тепер... лиш... раз на рік... 

Вир вибухів... Уламки... Сльози...
Розбиті вщент, мов скло, життя...
Дитинства стерті всі дороги...,
Дорослі кроки в небуття... 

Винищувачі... Грім... чи вибух...? На жаль, уже не розбереш...
Чекають на дорогах міни... Спокійно більше не пройдеш...
Ридає серце кожен день від споглядання цих руїн...
Щомиті молимося Богу про смертну кару цих створінь...! 

Немає вже ніяких сил... Лиш на душі- пекельний біль...
Щодня тебе зсередини з'їдають шалений сум і цей жахливий відчай...
Та буде добре все! Повір! Ми ще відновим наш політ!
Це є незмінний український звичай!!!

Пробачення….

Пробач мені... за те, що полюбила... Як вітер, увірвалася в життя... Пробач мені.... за те, що так хотіла.... Пройти його з тобою до кінця... Пробач мені... все те, що ́було і не ́було... Мою пробач присутність поруч...

Пробач мені ... надмірную увагу ... І всі слова, розбиті, ніби скло... Пробач мені... І вперту нерішучість ..... І серця зігріваюче тепло...

Пробач мені... Немає більше слів.... Лиш почуття, що вже не охолонуть... Пробач мені... Згадаймо лиш тепер.... Як наші були сплетені колись долоні....

Пробач мені.... Що я і досі поряд... Що не живе душа без тебе... Пробач мені... за те, що я готова... Для тебе всі зірки дістати з неба....

Пробач мені.... мою любов.... Мої переживання.... Пробач мені .... за біль і сум... І за усі зізнання....

Пробач мені.... Зізнаюсь.... Завинила... Але, на жаль, назад немає вже шляху... Пробач мені.... що час у тебе вкрала... І в цьому зізнаюсь.... Як на духу....

Пробач мені... І всі слова тут зайві... І, мабуть..., тільки ще.... Прощай... Пробач мені... Пробач, прошу, коханий.... Й нічого більш мені не обіцяй....