Олександр Вігер. Добірка віршів «Бліде сонце»
Торкнись обличчя ніжно, ніби мари.
Залиш слова. Це непотрібний крок.
Є ті, хто ходять, дивлячись на хмари.
Ми хмарами народжені удвох.
Читай мене немов би шрифтом Брайля.
Візьми конверт, не треба брати ніж.
У мене ніби всі слова забрали.
По зморшкам зрозумій. Слова облиш.
Знання та інтуїція. Все чесно.
Підем туди, де тільки благодать,
Де гнів не видно у красі небесні.
Я говорю, ти вилці погладь.
***
Тебе отруюю печалью.
Є тінь у кожного з людей.
Нудьга замінює печатку
Й оформлює похмурий день.
Міг бути милим, делікатним,
Та тільки не люблю тих, кто
Спішить спожити телемаркет,
Стереотипи і тік-ток.
Судіть суворо за банальність.
Так, не такий як всі, завжди.
Дав і іншим і любов, і радість.
Хоч щось для себе залиши.
На бескультур'є кинуть гроші.
Немає чим відповісти.
Зі мною в холоді солодше,
Ніж з іншими в тепло повзти.
Сьогодні, як і напочатку,
Лиш боротьба й надія знов.
Отруюю тебе печалью.
Єдиний антидот любов.
***
До великої мрії б дійти.
Там, де берег мій обітованний.
Там, де зали не полупусті.
В музикантів є дух бітломанів.
Де людей не розставлюють в ряд.
Без питання про бути - не бути.
Без розлук і сумнівних тирад.
З тими, хто сподівається й любить.
Знати б те, що своє допою
І грошей, щоб забути про гроші.
Дай в реальності руку свою,
Тоді й мрію ділити ми зможем.
Там де гори, поля і сніги,
Небо світле і щастя шалене.
Де закохані разом завжди.
Там, де ми вибираєм шпалери.
***
Давай оберігати одне одного
І бачити в темряві просвіт.
Порожні дні йдуть по колу,
А ми йдемо за ними слідом.
Коли відключать світло в квартирі,
Коли згаснуть всі багаття,
У холодному незатишному світі
Ми один для одного дві іскри.
Найболючіше ранить той, хто поруч,
Хто бути неправим не готовий.
І я тебе в обіймах ховав
Від добрих і безглуздих слів.
Не витрачаючи слів відчайдушно
І напролом йдучи у темряву,
Тебе, хоч добру, хоч злу,
Я просто ніжно обійму.
***
Я приймаю тебе в будь-якому стані.
Нервовою і спокійною, активною і задумливою, розмовляючою про різні дурниці і занурену в метафізичні глибини.
Мені необхідно розділяти з тобою радість і неприйняття, натхнення і творчу криза.
Я готовий йти з тобою і до рутини, і до свят, і на світло, яке малозрозуміле іншим.
Тільки в одному стані я не готовий тебе прийняти.
Коли, намагаючись робити для тебе неможливе, я ніби не роблю нічого.
Коли, навіть наближаючись до ідеалу, я не наближаюся до тебе.
Не будь зі мною нещасною.
Іди.
***
Немає більш нічого тут, крім карантину,
Ні масок, ні ліків, й людей навкруги.
Дроти всі в окрузі перекоротіло.
На рідкість тут рівні і діти, й батьки.
Не вистачає слів. Віщання в пантомімі.
Всім лінь робити щось. Активних рухів брак.
Байдужий до всіх світ єднає пандемія.
Весь світ об'єднаний. Ну що ж, хоча би так.
А у розмовах лиш протести, тести, тексти
І апокаліпсис увінчує цей шлях.
Планета лиш одна. Тягар повинні нести.
Не кинути його ні в горах, ні в полях.
Без півночі Парижу, галявини на дачі.
Без права на турнір, спочинку на траві.
Дожити б до часів, коли тебе побачу,
Коли тобі вживу скажу привіт.
І не сказати б термін зник.
Засмиканий і злий на всіх.
В посудній лавці слон всіх збив.
Не вистачає снів і слів.
***
Все повинно бути інакше,
Ніби в старій безглуздій казці.
Далі жити, а не ішачить.
Замість шанс світу носить маски.
Знати щось і не тільки книжки.
Є ж ті люди, що веселяться.
До сім'ї бути трохи ближче.
Бо недорого холостятство.
Все повинно було вийти.
Хоч багато ти не просила.
І любов була би навіки
Без ментального абьюзиву.
Позбираю злість, біль із гнівом,
Ніби дрів для багаття більше.
Все накрилось у всіх ковідом.
Та болить так, що не до інших.
Для нещасних і депресивних,
Кому вічно любові мало,
Перевірені магазини
Продають будматеріали.
***
Здавалось колись, що любов це усе.
Тепер очевидно, любов не спасе.
Коли приймеш пряник за клятий батіг,
Бо в світі приткнути себе ти не зміг.
Холодними днями ідеш від людей
У провінційнім театрі тіней.
Навпомацки по лабіринту крізь дим,
Пропасти чи вийти повинен один.
Химери, як пальці, розбиті у кров.
Тепер знаю, що не всесильна любов.
І вірно бажати, ну, що ж, в добру путь.
Не будеш зі мною, тоді просто будь.
Любов відпускати, нахай вже мине.
Бо щастя на світі є і без мене.
Ти та, що у темряві палить вогні.
Далеко й при цьому під небом одним.
Коли все хороше в сучасності немає.
Ти є. Це найкращий мій спогад про світло.
Хоча очевидно, любов не спасе.
Неясно, навіщо без неї це все.
***
Холодні слова. Побудь зі мною завжди.
Не залишай мене вмерзати у спогади.
Той світ, де ми удвох, з кришталю і льоду,
Бажаний материк, що прихований за островами.
Повітряний змій удалині і замок на піску.
Щоб захистити його доведеться будувати дамбу.
Рай на землі ні де і ні по чому, а з ким.
Без тих людей і рай майже на старий тамбур схожий.
Немає новизни ні в снах, ні в планах, ні в справах,
Ні в дурних новинах, ні у страждання та його тонкощах.
Залишки світлих почуттів мені нікуди дівати.
Лише погляд в твої очі штовхне в синдром Стендаля.
Не йди, постій. Потягне істеріти.
Доводити тобі, що щастя немає не поруч.
Боротися і йти. Не гірше інших.
Дивлюся тобі вслід не прощальним поглядом.
***
Лиш сонце бліде мені світить
В холодні безрадісні дні.
Нічого, крім смерті, у світі.
Не час ще палити вогні.
Лякають і морок, й надія.
Ходити й літати не йде.
Лиш безперспективністю віє.
І щастя немає ніде.
Поранять і мрії, і цілі..
І нічого жити мені.
Дивлюся спідлоба в підпіллі
На світ пропаганди й брехні.
Хотів би і вірив. До тебе.
На цьому без зайвих речей.
Покоїть лиш грифільне небо,
Бо в нього твій колір очей.
