«Про життє» Луїса Бунюеля

Луїс Бунюель (1900-1983) - один із найбільших майстрів світового кіно. У цій статті ми зібрали для вас найцікавіші думки «Про життє» від геніального іспанського режисера.

Про розкутих письменників

Ніщо не представляється мені більш огидним, ніж безглузде зловживання грубими виразами в книгах або розмовах наших письменників, що поширилося останнім часом. Подібна уявна розкутість вдач - лише жалюгідна пародія на свободу. Тому я відкидаю будь-яку сексуальну зухвалість і всякий словесний ексгібіціонізм.

Про потенцію

Якби Мефістофель з'явився і запропонував мені здобути знову те, що називається потенцією, я б йому сказав: «Ні, дякую, не хочу, але зміцни мою печінку і легені, щоб я не помер від раку чи цирозу».

Про інформацію

Я ненавиджу тиражовану інформацію. Читання газет — найнебезпечніше для мене зло в світі. Якби я був диктатором, я дозволив би видання лише однієї газети, одного ілюстрованого журналу, та ще й під наглядом суворої цензури. Причому цензура відала б лише інформацією, не зазіхаючи на свободу думок. Нинішня інформація, скажімо, про мистецтво, про видовища, просто ганебна. Заголовки газет викликають нудоту. Скільки вигуків з приводу злиднів — і все для того, щоб продати більше паперу. До того ж, одна новина швидко витісняє іншу.

Про любов

Одна з анкет сюрреалістів починалася наступним питанням: «Які надії приносить вам кохання?» Особисто я відповів так: «Якщо я люблю, то все - надія. Якщо ні, то немає й надії. Любов необхідна для життя, будь-якого вчинку, будь-якого пошуку.
Сьогодні, якщо вірити всьому, що мені кажуть, кохання відступає такою ж мірою, як і віра в бога. Існує небезпека її повного зникнення, принаймні у деяких колах. Любов розглядають як історичне явище, як ілюзію в галузі культури — її вивчають, аналізують — і, якщо можливо, від неї лікують.
Я протестую. Ми не були жертвами ілюзій. Навіть якщо це здасться комусь неймовірним, ми справді любили.

Про свою цікавість

Про одне я сумую: я не знатиму, що станеться в нашому світі після мене, адже я залишаю його в стані руху, немов посеред читання роману, продовження якого ще не опубліковано. Мені здається, що раніше люди не відчували такої цікавості до того, що буде після їхньої смерті, принаймні вона не була такою сильною. Адже світ так повільно змінювався. Зізнаюся ще в одному: незважаючи на всю свою ненависть до газет, я хотів би вставати з труни кожні десять років, підходити до кіоску та купувати кілька газет. Я не прошу нічого більше. З газетами під пахвою, блідий, притискаючись до стін, я повертався б на цвинтар і там читав би про нещастя світу. Після чого, умиротворений, засинав би знову під надійним покровом свого могильного каменю.

Про Сальвадора Далі

Далі розповідав багато всяких небилиць, але водночас був не здатний брехати. Але Далі настільки самозакоханий, що почувається завороженим своїми ж вигадками. Думаючи про нього, я не можу пробачити йому, незважаючи на спогади молодості та моє сьогоднішнє захоплення деякими його творами, його егоцентризм і виставляння себе напоказ, цинічну підтримку франкістів і особливо відверту зневагу дружби. Декілька років тому в одному інтерв'ю я сказав, що хотів би перед смертю випити з ним по келиху шампанського. Він прочитав це і відповів: "Я також. Але я більше не п'ю".

Про відчуття гріха

Люди мого покоління, особливо іспанці, мають вікову сором'язливість у відносинах з жінками і, ймовірно, найсильніший у світі темперамент. Все це, звичайно, наслідок багатовікового впливу касторського католицизму. Заборона будь-яких зв'язків поза шлюбом створювала бажання надзвичайної сили. Коли, попри всякі заборони, це бажання отримувало задоволення, воно викликало ні з чим не порівнянну насолоду, бо незмінно поєднувалося з почуттям таємного гріха. Ясно, що ця невблаганна заборона — я багато разів повторював це — породжує почуття гріха, яке може стати солодким. Так довго було зі мною. До того ж з незрозумілих причин я завжди вважав, що любов у чомусь подібна до смерті, що між ними існує якийсь незбагненний постійний зв'язок. Я навіть спробував образно виразити це в «Андалузькому псові»: обличчя чоловіка, що пестить груди жінки, раптово стає мертвенно-блідим — чи не тому, що все своє дитинство і юність я був жертвою небаченого придушення статевих інстинктів?

Про пам'ять

Життя, позбавлене пам'яті, – не життя, людський розум, позбавлений можливості висловити себе, – не розум. Пам'ять допомагає нам поєднувати події, це наш розум, наші вчинки, наші почуття. Без неї ми ніщо.

Про страх літати

Я завжди боявся літати, це був постійний і непокірний страх. Якщо я бачив пілота, що йде по проходу з серйозним виглядом, я казав собі: «Ну ось, ми в халепі, я бачу це по його обличчю». Якщо, навпаки, він йшов, невимушено посміхаючись, я думав: «Справи погані. Він хоче нас заспокоїти».

Про віру

Висновки, які я роблю для себе особисто, дуже прості: вірити і не вірити — суть те саме. Якби мені могли довести існування Бога, це все одно не змінило б мого відношення. Я не можу повірити, що Бог постійно спостерігає за мною, що він займається моїм здоров'ям, моїми бажаннями, помилками. Я не можу повірити — принаймні я не приймаю цього, — що він здатний накласти на мене вічне прокляття.