«Про життє» Девіда Лінча

Девід Лінч – талантливий режиссер і сценарист, чий стиль роботи відрізняється від загальноприйнятих стандартів кінематографу. Він відомий своїми сюрреалістичними ескападами, здатністю до створення загадкових та непередбачуваних сюжетів, майстерністю у створенні образів та незабутніх образів персонажів.

Про гроші

Гроші кумедна річ. Весь сенс грошей у тому, щоб почуватися вільним, проте зараз у мене є гроші, але я ніколи не почував себе вільним. Це найдивніше.

Про темний бік

У глибині кожної людини плаває щось приховане, і мені здається, що мало хто має уявлення про свої темні сторони. Люди дурять себе, їм здається, що вони нормальні, а ось з іншими щось не так.

Про біль

Іноді фізичний біль може припинити душевні муки.

Про програші

Я навчився програвати. У якомусь сенсі програш – прекрасна річ, бо коли пил осідає, більше нікуди рухатися, окрім як вгору – це і є свобода. Втрачати більше нічого, але можна придбати. Ти на дні, і всі знають, що ти розтоптаний, а ти просто кажеш: «Ну гаразд» і продовжуєш.

Я завжди кажу, що в провалах немає нічого поганого, тому що крім як вгору йти більше нікуди, так що певною мірою провал звільняє. Успіх може зашкодити людині, тому що вона почне переживати, що може провалитися. Ось так все і влаштовано.

Про долю

Я вважаю, що доля також грає величезну роль у нашому житті, оскільки деякі речі пояснити не можна. Як вийшло, що я виграв грант для незалежних режисерів і поїхав до Центру просунутого вивчення кіно в Американському інституті кіномистецтва? Як так виходить, що ми зустрічаємо певних людей і закохуємось у них і не зустрічаємо всіх інших? Ти приходиш у світ таким, який ти є, і, хоч батьки та друзі і чинять на тебе певний вплив, в основному ти – та сама людина, що й на початку шляху.

Про дитинство

Ви настільки занурюєтеся в різні справи в міру дорослішання, що втрачаєте здатність розрізняти дрібні деталі і переживати подібний досвід. І ось вперше за довгий час щось спливає, і ви повертаєтеся назад. Якась дрібниця. Дуже важливо відсторонитися, сісти та подивитися на речі спокійно, з нижньої перспективи. Коли ти ще малий, дивишся на речі знизу вгору. А якщо ти можеш потім знову зійти до тієї ж точки зору і поглянути на предмет з тієї ж позиції, це ніби знову пережити те саме. Тільки дорослим ви знаєте набагато більше, і це все псує. Але у дитинстві дуже багато загадкового. Навіть щось просте на зразок дерева може бути незрозумілим. Ти дивишся на нього здалеку, і воно виглядає маленьким, а коли підходиш ближче, здається, що воно виростає, і не розумієш, що за правила тут діють. Ми думаємо, що зрозуміли ці правила, коли стали дорослими, але єдине, в чому ми дійсно досягли успіху, - це у збідненні уяви.

Про школу

Школа – це, на мою думку, злочин проти молодості. Вона руйнувала паростки свободи. Вчителі не заохочували знання чи здоровий погляд на речі. Ті люди, які мене цікавили, не ходили до школи.

Про ідеї

Ідеї – це взагалі найкраще, що з нами трапляється. Вони десь існують усі разом, а ти сидиш, і раптом тебе осяє. Якась думка раптом стає тобі очевидною, а разом з нею відбувається сплеск ентузіазму, і ти закохуєшся в свою ідею. Це неймовірно – коли ти породив ідею, а хтось дав тобі під неї гроші, щоб ти перетворив її на фільм. Але ти маєш бути вірним ідеям, тому що вони містять більше, ніж спочатку видається. Вони схожі на подарунок, і, навіть якщо ти не розумієш їх значення на сто відсотків, але слідуєш їм, вони реалізовуватимуться на різних рівнях. Але якщо ти надто сильно почнеш змінювати їх, вони можуть взагалі не прозвучати. Вийде просто струс повітря.

Світ, який ми відчуваємо та обмірковуємо, породжує ідеї. Усі вони тут, поруч, рукою подати. Потрібно тільки зустрітися з ними. Темрява оточує нас, але ідея допомагає випливти на поверхню та залишити пітьму. Контраст між темрявою та світлом і перетворюється на історію, яку ти збираєшся розповісти.

Щоб потрапити на ту територію, де водяться нові ідеї, потрібно припинити мигтіти на поверхні і зануритися справді глибоко.

Про задушливу гумову клоунську маску

У той період, коли я почав займатися медитацією, мене долали страхи та тривоги. Я був пригніченим і нервовим. І часто зривав свій гнів на моїй першій дружині.
Через два тижні після початку моїх занять вона якось підійшла і запитала: «Що відбувається?» Я трохи помовчав, а потім уточнив, що вона має на увазі. "Твоя злість - куди вона поділася?"

Адже я навіть не помітив, що вона зникла.

Я вигадав назву для цієї зневіри і агресії — «Задушлива гумова клоунська маска негативності». Ця маска душить, а гума смердить. Але коли ти медитуєш і поринаєш усередину, вона поступово тане. І лише коли запах починає зникати, ти розумієш, наскільки ж він був мерзенний. У момент повного розчинення маски ти набуваєш свободи.

Меланхолія, агресія і депресія хороші з погляду сюжету, але для художника чи режисера вони руйнівні. Вони затискають творчість у лещата. І якщо ви опинилися в цих лещатах, то вам не вистачить сил навіть вставати вранці, що вже говорити про порив натхнення та яскраві ідеї. Для творчості потрібна ясність бачення. Потрібно вміти вловлювати ідеї.