Біографія Гі де Мопассана
Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі – французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий в основному завдяки своїм новелам – народився 5 серпня 1850 року у замку Міроменіль поблизу Турвіля-сюр-Арк (Приморська Сена, Франція).
Родина Мопассанів походить з Лотарингії, предки Гі де Мопассана оселилися в Нормандії (сучасний департамент Приморська Сена) в середині ХІХ ст. Батько Мопассана, Гюстав де Мопассан, одружився в 1846 з Лорою ле Пуатвен, панянкою з класу середньої буржуазії. Разом зі своїм братом Альфредом Лора приятелювала з Гюставом Флобером, сином хірурга з Руану, якому судилося серйозно вплинути на життя її сина. Лора була дівчиною непересічної літературної культури, захоплюючись класичною літературою, особливо Шекспіром.
У 1856 вона народила Ерве, молодшого брата Гі. Розлучившись із своїм легковажним чоловіком у 1860, вона переїхала з обома синами до Етрети (Лора, як і її чоловік, переживе обох своїх синів). В Етреті, на віллі Les Verguies, Гі де Мопассан провів своє дитинство, поміж морем та полями, де він дорослішав в атмосфері любові до природи та спорту. В цей час Гі сильно прив'язався духовно до своєї матері.
У тринадцятирічному віці Гі став вихованцем Екклезіастичної школи в Івто (Institution ecclésiastique d'Yvetot) за бажанням своєї матері. Саме там він почав писати вірші. З самого початку свого католицького виховання він виявив категоричне несприйняття релігійних постулатів, що призвело до його виключення із закладу, після чого він вступив до Руанського ліцею, де проявив себе обдарованим учнем, захопившись поезією та беручи участь у багатьох театральних п'єсах. У цей час він зблизився з Луї Буіле та, особливо, з Гюставом Флобером, учнем якого він став.
Бакалавр у галузі письменства з 1869, він вирушає вивчати право в Париж за порадою своєї матері та Флобера. Але війна, що почалася, змушує його змінити свої плани: у 1870 він записується добровольцем у французьку армію. Під час служби спочатку в інтендантстві, а потім в артилерії, він відступає разом з норманськими арміями перед натиском німецьких військ. Після війни він оплачує свою заміну у військах і залишає Нормандію для того, щоб надовго влаштуватися в Парижі.
У Парижі молодий Мопассан працює службовцем десять років – спочатку в Морському міністерстві, а потім у Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений у 1878. Вечорами він з головою занурюється в літературну працю. Протягом цих десяти років головною його розвагою були прогулянки на човні Сеною (завжди в галантній компанії) щонеділі та під час відпустки.
Гюстав Флобер бере Мопассана під свою опіку і стає для нього наставником у літературі, направляючи його дебютні кроки в журналістиці та літературі. У Флобера він знайомиться з Тургенєвим та Емілем Золя, а також з численними письменниками, що належать до шкіл натуралізму та реалізму. Він пише багато віршів і коротких п'єс.
У 1883 Жозефіна Літцельман, яка розносила воду, народжує Мопассану сина, котрого він не визнає. Наступного року народжується дівчинка, пізніше, в 1887, знову хлопчик, які так само не були визнані письменником. У 1884 Мопассан переживає роман з графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.
Наприкінці 1877 у Мопассана діагностували сифіліс. Ця хвороба, що врешті-решт стала причиною смерті письменника, повсякчас отруювала його життя, попри його гумор.
Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, можливо, внаслідок генетичної схильності: його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, найімовірніше, через сифіліс, яким письменник заразився в молоді роки. Мопассан почувається та поводиться дедалі гірше, його психічний і ментальний стан постійно погіршується, консультації лікарів не приносять користі.
У ніч проти 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив патрони в його пістолеті на холості. Після цього письменник розбив вікно і намагався перерізати собі горло. 6 січня Мопассан був шпиталізований у клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від сифілітичного ураження нервової системи – прогресивного паралічу за місяць до сорока трьох років, 6 липня 1893 року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі (26-а секція).
Творча діяльність
Мопассан починає публікуватися в багатьох відомих газетах, як-от Le Figaro, Gil Blas, Le Gaulois та L’Écho de Paris, потім присвячує свій вільний час написанню романів і новел. Флобер заохочує його до публікації у 1879 першої невеличкої книги під назвою «Історія минулих часів» (Histoire du vieux temps).
Зблизившись із Золя, 1880 року Мопассан бере участь у зборах письменників-натуралістів «Вечори Медану» (Les Soirées de Médan), де презентує свою першу новелу «Пампушка», яка відразу стає гучним успіхом і яку Флобер характеризує як «безсмертний шедевр». У тому ж році раптова смерть Флобера залишає письменника сам-на-сам з долею.
Десятиріччя 1880–1890 стає найбільш плідним періодом життя Мопассана: він публікує шість романів, більше трьохсот новел і кілька мандрівних нарисів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працює, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Його справи йдуть добре і роблять його багатим.
У 1881 Мопассан публікує свою першу збірку новел під назвою «Дім Тельє», яка перевидається дванадцять разів протягом двох років. У 1883 закінчує свій перший роман «Життя», праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877. 25 тисяч екземплярів роману продано менш як за рік.
У своїх романах Мопассан концентрує різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман «Любий друг», виданий у 1885, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера виходять твори, що вирізняються стилем і описом, загальним світоглядом і проникненням в деталі. Трьома роками пізніше (в 1887–1888) він пише роман «П'єр та Жан» (Pierre et Jean), який деякі критики вважають його найкращим творінням.
Природна несхильність Мопассана до публічного життя та слабке здоров'я ведуть до усамітнення, роздумів та медитації. Він відправляється в довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицилію, і кожна подорож для нього перетворюється на нові нотатки та репортажі для преси. Він відправляється в круїз на своїй яхті «Любий друг», названій так завдяки однойменному роману. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели «На воді». Куди б він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, що мучить його, не заважають йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями, наприклад Александром Дюма-сином.
Мопассан залишається друзями із Золя та Тургенєвим, натомість його стосунки з братами Гонкурами погіршуються: його щирість та гострий погляд на суспільство погано уживаються із атмосферою пліток, скандалів і заздрісної критики, яку брати створили навколо себе під виглядом літературного салону. Розбіжності з Гонкурами починаються під час підписки на монумент на честь Флобера.
У серпні 1890 Мопассан розпочинає писати «Незнайому душу» (L'Âme étrangère), яка так і не буде закінченою. 1891 року він починає роман «Благовіст» (L'Angélus), який так само ніколи не буде закінченим.
Твори
Мопассан написав кілька творів під псевдонімами:
Жозеф Прюньє (Joseph Prunier), підпис під першим оповіданням «Рука без шкіри» в 1875.
Гі де Вальмон (Guy de Valmont), підписаний «Гюстав Флобер», що побачив світ в 1876. Мопассан використовував цей псевдонім до 1878.
Мофріньєз (Maufrigneuse) – використовувався з 1881 до 1885.
Публікації в хронологічному порядку:
Сімонів батько (1879).
Пампушка (1880).
Дім Тельє (1881).
По-родинному (1881).
Виїзд за місто (1881).
Торт (1882).
Мадемуазель Фіфі (1882).
Ця свиня Морен (1882).
Божевільна (1882).
Легенда Мон-Сен-Мішель (1882).
Слова в коханні (1882).
П'єро (1882).
Півень проспівав (1882).
Мільйон (1882).
Ниточка (1883).
Два приятелі (1883).
На морі (1883).
Пригода Вальтера Шнафса (1883).
Капость (1883).
Мати потвор (1883).
Дядько Мілон (1883).
Месник (1883).
Він? (1883).
Мій дядько Жюль (1883).
Перший сніг (1883).
Життя (1883).
Серед ланів (1883).
Вендета (1883).
Розповіді вальдшнепа (1883).
Місячне сяйво (1883).
На сонці (1884).
Бомбар (1884).
Гарсоне, кухоль пива!.. (1884).
Признання (1884).
Сестри Рондолі (1884).
Іветта (1884).
Намисто (1884).
Міс Гаррієт (1884).
Божевільний? (1884).
Прощавай! (1884).
Спадок (1884).
Парасолька (1884).
Барильце (1884).
Повернення (1884).
Тик (1884).
Полонені (1884).
Самота (1884).
Добродій Паран (1885).
Звір господаря Бельома (1886).
Листи божевільного (1885).
Любий друг (1885).
Казки дня і ночі (1885).
Горля (перше видання) (1885).
Справа з латиною (1886).
Диявол (1886).
Мадмуазель Перль (1886).
Горля (друге видання (1887).
Мон-Оріоль (1887).
На воді (1888).
П'єр та Жан (1887-1888).
Розарій мадам Юсон (1888).
Буатель (1889).
Порт (1889).
Сильна, мов смерть (1889).
Ліва рука (1889).
Історія дівчини з ферми (1889).
Мушка (1890).
Мандрівне життя (1890).
Наше серце (1890).
Марна краса (1890).
Маслиновий гай (1890).
Старий Міллон (1899, посмертне видання).
Рознощик (1900).
Неділі паризького буржуа (1900).
Шевелюра.
Маска.
Троянда.
Мадам Батіст.
Справжня історія.
Театр:
Історія давніх часів (1879).
Une répétition (1880).
Мюзотта (Musotte) (1891).
La paix du ménage (1893).
À la feuille de rose, maison turque, Paris, 1945.
Поеми.
Вірші (1880).
Українські переклади
Серед перекладачів Мопассана українською були Валер'ян Підмогильний, Микола Шраг, Степан Савченко, Михайло Антонович, Олена Косач-Кривинюк, Петро Чикаленко, Тамара Воронович, Максим Рильський, Іван Рильський, Кость Тищенко, Борис Козловський, Левко Федоришин, Мирон Федоришин, Людмила Івченкова, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний, Михайло Качєровський, Орест Сухолотюк, Михайло Дейнар, Ірина Стешенко, Ярема Кравець, Дмитро Паламарчук, Микола Терещенко, Леонід Череватенко, Станіслав Зінчук, Михайло Литвинець, Василь Моруга, Кіра Шахова.
Твори
Критика
- Імпресіоністські мотиви в новелах Гі де Мопассана
- Максим Рильський – перекладач Гі де Мопассана
- «Я повернув Франції смак до новели» (Творчий спадок Гі де Мопассана)
Поделиться