Максим Рильський – перекладач Гі де Мопассана

Максим Рильський – перекладач Гі де Мопассана

М. М. Гресько

Серед багатої, не оціненої ще як слід перекладацької спадщини Максима Рильського важливе місце займають переклади творів видатного французького художника слова Гі де Мопассана.

Проста і водночас дбайливо вишукана мова, ясний стиль цього письменника не затрудняють читання його творів в оригіналі. Але ювелірна точність у слові робить ці твори нелегкими для перекладу на інші мови. Слово в Мопассана — це, образно кажучи, той вдало підібраний до складного замка ключ, що відразу розкриває читачеві природу, образ, характер персонажу, допомагає зрозуміти ситуацію, в якій перебуває герой, часто навіть передбачає напрям дальшого розвитку дії. З величезного багатства французької мови письменник вибирає такі слова і вживає їх у такому значенні, в якому повністю висвітлене явище чи якість, що їх автор хоче висловити, передати в своєму творі.

Природно, шо переклад тільки тоді буде художнім і зможе замінити оригінал, якщо перекладач зуміє зберегти «авторового духу печать», донести твір до нового читача з таким талантом, з яким його написав автор. Інакше переклад буде більш або менш вдалою чорно-білою колією з кольорової каптани живописця.

При перекладі творів Мопассана треба бути обережним, починаючи вже з заголовків, у яких автор часто вживає означені або неозначені артиклі, що мають велике смислове навантаження, наприклад: «Un cas de divorce» і «Le cas de Madame Luneau»; «La Farce» і «Farce Normande»; «Un coup d’Etat»; «Une partie de campagne», і «La peur», «L’inconnu»; «Confession», «La confession». У заголовку роману «Une Vie» слово «une» можна прийняти за неозначений артикль, і тому його в багатьох мовах не перекладають: «Життя» — по-українськи, «Жизнь» — по-російськи, «Zycie» — по-польськи. Але глибше проникнення в задум автора, в ідейний зміст усього твору показує, що Мопассан вклав у визначення «une» поняття, обминути яке при перекладі неможливо, не розкривши задуму письменника. Адже в романі змальовано одне, зовсім конкретне, виняткове, трагічне життя однієї жінки. Дочитавши останню сторінку роману, переконуємося, що слово «une» тут набуває зовсім конкретного змісту. Те саме можна сказати й про загаловок новели «Une aventure parisienne», в якому неозначений артикль виражає чи не всю суть цієї «пригоди», і не передати його в перекладі, значить, не розкрити художнього задуму письменника.

Ще складніша справа з відтворенням авторової манери писання, стислої, скупої в засобах та формі, зате багатої змістом і рельєфністю зображення. Слово, вжите письменником у єдино можливому значенні, здатне вести уяву читача у вибраному автором напрямі, стиль, що концентрує силу слова і спрямовує її на основне в зображенні, довершена конструкція і композиція твору, особливо новели, — все це надає творові Мопассана якусь відчутну рельєфність і немов просторову сферичність, в якій читач оригіналу почуває себе невимушено, вільно. Це відчуття часто щезає при читанні художньо неповноцінного перекладу.

Простота і позірна легкість Мопассанової мови — це справжня пастка для деяких перекладачів, багатьох літераторів, що намагалися перекладати або наслідувати письменника. Близький до Мопассана формою й способом писання А. П. Чехов, високо цінуючи талант французького автора, не міг читати його творів у поганих перекладах і бажав придбати оригінали. В листі до П. Ф. Йорданського в жовтні 1896 р. російський письменник скаржився, що «повне зібрання творів Мопассана майже все складається з незвичайно поганих перекладів», і тому волів придбати цього автора в першотворі французькою мовою.

Українські переклади творів Мопассана датуються від 1883 року, коли у львівській газеті «Новий Пролом» з’явився анонімний переклад новели «В дорозі». Від тоді маємо понад 130 видань і публікацій його творів українською мовою, загальним тиражем понад 950 тисяч примірників. Серед його перекладачів знаходимо імена багатьох визначних письменників, поетів, громадських діячів кількох поколінь.

Окремої уваги й вивчення заслуговують переклади Максима Рильського, в якому авгор «Пампушки» знайшов конгеніального інтерпретатора українською мовою.

З вибраних, у 1927-1930 pp., упорядником проф. С. Савченком для українського видання 167 «малих» творів письменника — 34 новели — п’ята частина припадає на переклади Максима Рильського. За сюжетами — це в більшості новели, що характеризують побут паризьких демімонденок, або темою яких є любовні й анекдотичні пригоди, оповідання про жіночі хитрощі, як рівно ж автобіографічні визнання письменника, оповідання з життя нормандських селян та новели на трагічні теми. Згруповані за принципом сюжетності в чотири (IV, VI, VII та VIII) томи видання «Книгоспілки», ці новели взято з 13 збірок Мопассана. Щодо обсягу — це, за винятком двох («Алюма» та «Орля»), короткі оповідання, що не перевершують 5-12 сторінок друку. Три з перекладених новел передруковувалися в окремих виданнях творів Мопассана в 1928, 1954 і 1956 pp. Крім прозових, Максимові Рильському належать також переклади віршів французьких поетів чи народних пісень, що цитуються у творах Мопассана.

Дбаючи якнайбільш наблизити переклад до першотвору, М. Рильський не дає себе полонити авторовому текстові, звести в бік особливостями фразеології, конструкції мовних періодів, чи стильовими прийомами. Мета перекладача — найбільш правильно передати не букву, а дух твору. Для досягнення цієї мети М. Рильський часом не вагається «відійти» від оригіналу. Оригінально і по-творчому він передає, наприклад, таку картину з твору Мопассана: «Le jour parut, et bientôt le soleil lança son premier rayon, un long rayon clair venu de l’horizon, sur ie doux visage de la dormeuse». «Зайнявся день! Довгий, ясний вранішній промінь, виникнувши далеко на обрії, впав на гоже личко заснулої і освітлив його». В перекладі дано ясний, живий, довершений образ свіжого ранку, змальований іншими, ніж в оригіналі, фарбами, але цей переклад адекватний за змістом і за силою дії. «Elle sourit en femme heureuse» — y Рильського: «то був усміх щасливої жінки»; «attendre le jour» — «перебути ніч»; «Rivet... eut grande peine à ne pas rire» — «Ріве... ледве не пирснув зо сміху». Навіть такий вираз, як «un verre... à moitié plein», він перекладає антонімним «з напівпорожньою шклянкою», що в українській мові звучить природно й логічно, бо коли із склянки п’ють, зона спорожнюється.

Згадуючи, що Моренові (новела «Ця свиня Морен») доводиться мати справу з жінками сумнівної поведінки, Мопассан вживає метафори: «C’est à peine si on goûte, une fois ou deux, à quelques mets inférieurs». M. Рильський зберіг стиль оригіналу, правильно передав його значення таким перекладом: «Добре, коли раз чи два пощастить закуштувати чогось там менш солодкого». Коли ж Морен побачив на станції справжню красуню і в захопленні «Morin la suivit, ... et Morin la suivit encore,... et Morin la suivit toujours», перекладач знаходить для цього повторення інші, характерні для української мови відповідники: «Морен за нею... Морен і собі... він теж».

У новелі «В дорозі» оповідач звертається до своїх слухачів: «Vous savez comme les Russes sont belles, du moins comme elles nous semblent belles». M. Рильський передає цей зворот сміливою знахідкою: «Ви самі знаєте, які вони вродливі, оті росіянки, принаймні на наш смак», — вдало відтворюючи інтонаційно-ритмічний період спокійної, невимушено-природної бесіди лікаря. З його розповіді дізнаємось, що якийсь чужинець заходив до нього «interroger sur sa santé» (вмираючої графині Баранової). Галя Кордуба (1896) докладно й точно переклала це місце: «якийсь чужинець розвідувався за її здоров’я». Та вираз «здоров’я» тут щодо зруйнованої хворобою, вмираючої людини дещо невідповідний. Це тонко відчуває М. Рильський і, відходячи від оригіналу, передає його сенс глибоконародним зворотом: (...заходив до мене) «довідатись, як вона мається».

Мопассанова мова незвичайно конкретна, ясна і проста. Вираз «souvent, pendant ses longues heures de faiblesse, elle se levait» виражає цілком конкретні обставини, довгі години, в яких мучилася хвора. Але перекладений буквально, він набуває в українській мові характеру метафори: «Часто в нудних годинах недуги підносилася вона» (Г. Кордуба, «Дика Пані»). Це місце М. Рильський переклав двома точними прикметниками: «не раз хвора та нездужала вставала вона».

Перекладач не завжди дотримується оригіналу і тоді, коли хоче поглибити художню лінію твору, доповнити й уточнити, враховуючи специфіку української мови, окремий вираз оригіналу. П’ять товаришів, що в новелі «Могильниці» («Les Tombales») «après avoir diné, ils causèrent», y M. Рильського, «пообідавши, звичайно, гомоніли собі по-товариському». Введенням слів «звичайно», «по-товариському», яких в оригіналі нема, але які відчуваються з контексту, М. Рильський допомагає читачеві відчути інтимну атмосферу, що панувала в колі приятелів, які сиділи за склянкою доброго вина. Також фразу «on bavardait sur tout ce qui occupe et amuse les Parisiens» — перекладено: «тут балакалося про все, що може цікавити і тішити парижан». Таким чином, дієсловом «може», якого нема в Мопассана, перекладач «знижує» дещо гіперболічне «все, що цікавить» і тим надає фразі її справжнє, реальне значення.

Простий, лаконічний прикметник «joyeux» («Paris s’éveillait joyeux») M. Рильський перекладає синонімною парою «радий та веселий» («Париж прокидався, радий та веселий»). Обидва прикметники належать до одного регістру, взаємно себе доповнюють і майже зливаються в одне поняття. Але цією прикметниковою парою М. Рильський передає і дієприкметник «enthousiasmé». В цьому випадку, здається, перекладач послаблює значення і відчуття цього слова, що в оригіналі має сильніше емоційне забарвлення. Переклад одного слова синонімною парою — улюблений прийом М. Рильського. Іменник «simplicité» у фразі «qui me parut d’une simplicité parfaite» він перекладає «справила на мене враження великої простоти й ясності». Мимохідь зауважимо, що такий прийом синонімічного повтору збігається з манерою писання автора оригіналу, є одним з його характерних стильових засобів.

Не можна поминути ще одне місце в новелі «Спомин», перекладене надзвичайно майстерно й поетично. Образне, але дещо еліптичне «respirer les feuilles» М. Рильський відтворює відчутним «напитися пахощів зеленого листу». Легко й невимушено перекладає він важкий для передачі пасивний дієприкметниковий зворот у фразі: «car je sui; d’origine campagnarde, ayant été élevé dans l’herbe et sous les arbres» — «бо сам я з села, бо зріс я й виховався на траві під деревами». У повній згоді з духом української мови М. Рильський передає пасивні звороти оригіналу «ennuyé d’être troublé dans тг promenade tranquille» — підрядним реченням: «прикро вражений, ще вони потривожать мою спокійну прогулянку». Майбутній час («потривожать») замість неозначеної пасивної форми («бути потривоженим») тут зовсім на місці, бо насправді йдеться про дію, яка має щойно відбутися.

Звичайно, прихильники дослівного перекладу могли б закинути М. Рильському, що він, мовляв, перекладає «вільно». Такий закид формально правильний. Та в особі М. Рильського маємо перекладача, який точно зберігає думку оригіналу, її будову й «обличчя», а зате для їх передачі в доборі слів керується законами рідної мови. Тому переклади М. Рильського дають читачам не меншу насолоду, ніж оригінальний твір.

Для французького слова М. Рильський підбирає такий український відповідник, що найкраще відбиває значення і смисл оригіналу. Цікаво й винахідливо перекладено звичайне слово «voir» (бачити) в такому тексті: «on voyait sur leurs visages de la mauvaise humeur et de U fatigue» — «злий гумор і втому можна було прочитати на їхніх обличчях». Так само для дієслова regarder (дивитися) перекладач знаходить відчутне, емоціональне «помилуватись».

Гармонійний ритм фрази «L’homme semblait atterré, éreinté, e: désolé» M. Рильський передає так: «Він мав вигляд до краю змученої, намореної, розпачем охопленої людини». Трикратне повторення тонічного наголосу, що падає на четвертий склад у словах «змученої, намореної, охопленої», створює враження гіркої резигнації, важкої втоми від даремної, безнадійної праці.

Можемо навести чимало прикладів, коли за допомогою одного або небагатьох майстерно дібраних виразів М. Рильський передає багато слів оригіналу. «Un prêtre servit d’intermédiaire pour lui faire épouser le capitaine» «Священик висватав її капітанові»; «Élevé ... de la façon la plus austère» — суворо вихований» (там же); «Ils se mirent en route côte à côte» — «вони разом рушили до міста»; «On était en gare de Mausé. Le gendarme présent arrêta Morin» — «У Мозе черговий жандарм заарештував Морена»; «Et je pris mille francs qu’il m’abandonna» — «І я взяв тисячу франків од нього».

Для кращого сприйняття лаконізму оригіналу М. Рильський інколи розвиває окремий вираз, передаючи його при кожній частині фрази самостійним дієсловом. Змальовуючи бесіду одного з приятелів, Мопассан вкладає в його уста слова «songez donc à ce... à toutes les générations, ... tandis que les vivants». У зверненні оповідача — одне-єдине дієслово «songez». М. Рильський перекладає його трьома дієсловами: «Збагніть лише, скільки там мертвих... подумайте про всі покоління... і згадайте тоді живих...».

Щоб побачити, до яких висот – завдяки праці Максима Рильського – піднялась у нас перекладацька справа протягом відносно короткого часу (від 1902 до 1929 pp.), вистачить зіставити переклади інтимно-особистої повісті-сповіді «Орля», здійснені Марією Грушевською (1902) і Максимом Рильським (1929). Де і в М. Грушевської такі незграбні звороти, як: «я провів цілий ранок протягнений на траві», «пливе... за дорогою, пливе покрита кораблями, що також пливуть», «дзвони, що дзвонять гарними ранками», «спів, що вітрець приносить», — там у Максима Рильського маємо художньо довершену, повну життя і руху картину великого митця, який досконало відтворюь оригінал. Ось початок цього твору:

«8 травня. — що за чудова днина! Я пролежав цілий ранок на траві, під величезним платаном, що росте біля мого дому, захищаючи од вітру й отіняючи його. Люблю я цю країну, люблю в ній жити, бо маю тут своє коріння, глибоке та ніжне коріння, що зріднює людину з цією землею, де зросли і повмирали її предки, зріднює з тим, як там мислять і що там їдять, зо звичаями і зо стравами, з місцевою говіркою, з вимовою тутешніх селян, з пахощами нив і самого повітря.

Люблю свій дім, де входив у літа. Із вікон своїх бачу я Сену, що котиться поза моїм садом, по той бік дороги, сливе на моєму грунті, велику та широку Сену, яка тече від Руана до Гавра, суднами перехожими вкрита.

Ліворуч, там далеко, — Руан, здорове місто з блакитними дахами, де височіють цілою громадою гостроверхі готичні дгвіниці. Вони незчисленні, — одні — немов крихкі, інші — масивні, а панує над ними стрільчастий шпиль собору, — і всі повні дзвонів, що так співають у голубому повітрі погожих ранків, аж до мене прилітає ніжне, далеке гудіння мє;алу, голос міді, вітер приносить сюди ті звуки, і вони ростуть, коли він дужчає, і тихшають, як він ущухає».

У М. Рильського багатющі засоби для вираження особових дієслівних форм: «Я пролежав», «люблю я цю країну», «люблю свій дім», «бачу я Сену...» — тоді як Мопассан зв’язаний строгим порядком вживання особового займенника «je», «j’», що в головному реченні мусить стояти завжди перед дієсловом — «j’ai passé, j’aime ce pays, j’aime ma maison, je vois la Seine»... («Le Horla»).

У передачі колориту і духу твору М. Рильський неперевершений митець. Ось простий конкретний зворот «au fond de l’horizon», що «технічно» визначає реальну дійсність (далину). Римованого французького звучання (fond, horizon) не можна рівноавучно перекласти українською мовою. Тому М. Рильський відкидає його і на це місце вводить щиро народне повторне «далеко-далеко», яке майстерно відтворює і характер, і дух оригіналу.

Можна милуватись перекладом М. Рильського там, де він уміє знайти цікаву розв’язку важкого завдання, що його ставить французький твір. «On parlait de l’amour, on discutait ce vieux sujet, on redisait des choses qu’on avait dites, déjà, bien avant» переливається в: «Розмова йшла про кохання; сперечалися про цю давню, як світ, тему, повторювали слова, не раз і не двічі уже певне сказані». «Давню, як світ», «не раз і не двічі», — таких виразів в оригіналі нема. Зате вони чудово передають інтимний настрій розмови товариства. Тут усе просте, ясне, невимушено вільне і, здається, тільки таким повинну бути!

Як митець, що тонко відчуває найніжніші відтінки краси природи і вміє відобразити їх художнім словом, М. Рильський відтворює у перекладі щонайделікатніші рисочки й контури пишної картини першотвору. В новелі «Страх» ось як відтворена Максимом Рильським картина моря: «Жодної хвилі не було на всьому обширі Середземного моря, що слалося перед нами, облите струмистим сяйвом повного супокійного місяця. Великий пароплав легко йшов уперед, відкидаючи в засіяне зірками небо густу, хвилясту смугу чорного диму; а позад нас сніжно-біла вода, що її збурював швидкий рух тяжкого корабля і розбивав гвинт, шумувала й грала: здавалось, ще то кипить і переливається само місячне проміння».

В перекладі передано не лише повну гаму кольорів цього моря світла й барв, але й збережено такий своєрідний, спокійно-ритмічний рух Мопассанової мови-розповіді.

Подібна картина в новелі «Щастя»: «Le soleil disparu avait laissé ie ciel tout rose dans son passage, frotté de poudre d’or». Замінюючи граматичні компоненти цієї фрази, М. Рильський передає ненарушеним прекрасний образ: «Сонце, зайшовши, полишало на небі рожеву дорогу, посипану золотим порохом».

Короткими, точними виразами перекладач передає широку фразу Мопассана: «La mélancolie douce du crépuscule alenlissait les paroles, faisait flotter un attendrissement dans les âmes». — «Ніжна меланхолія смеркання притишувала слова, розчулювала душі». Тут максимальним сконденсуванням слова («розчулювала душі», — замість п'ятьох слів оригіналу) перекладач досягає вершин експресії, відтворює те враження, яке автор бажав викликати в читача.

У роботі Максима Рильського трапляються деколи й визначення, що не зовсім чітко віддають думку першотвору. У новелі «Спомин» є вираз «paperasses», який в оригіналі має різко виражений емоційно-оцінювальний характер («непотрібні папери», «паперовий мотлох»), М. Рильський переклав його, як «папери», через що втратилося те негативно-зневажливе значення слова, яке в нього вклав Мопассан.

Інколи, але винятково рідко. М. Рильський дещо своєрідно «стилізує» переклад. Новела «Спомин» починається так: «Comme il m’en vient des souvenirs de jeunesse sous la douce caresse du premier soleil». У перекладі читаємо: «Скільки напливає на мене, під солодкими пестощами ранішнього сонця, споминів про молодість». Рівний, плавний, немов закслисний ритм оригіналу, ритм, що ніби легкими каскадами повільно переносить нас із замріяних дальніх висот давньої юності в реальну дійсність сонячного ранку, — у перекладі порушений і розірваний («напливає на мене, під солодкими пестощами.., спогадів про молодість»). Через те втрачається ритмічна гармонійність оригіналу і характерне для Мопассанової прози наростання стилістично-експресивних елементів мови. Виносячи на кінець фрази «ніжні пестощі ранішнього сонця», автор дає своєрідну зав’язку новели, якоюсь мірою антиципує напрям розвитку дії, натякаючи на її розв’язку. Це ніжне мереживо автора губиться і зникає, якщо переставити, як у перекладі, окремі компоненти фрази («спомини» — «пестощі»).

У новелі «Ця свиня Морен» є така ситуація: «Elle se mit à rire de tout son coeur. — «Etes-vous drôle?». — Elle n’avait pas fini le mot «drôle» que je la tenais à plein bras». M. Рильський це місце передає так: «Та й дивак же з вас!» знову засміялась Анрієта від щирого серця. Не встигла вона того слова докінчити, як я вхопив її в обійми...». Винесенням викрику Анрієти на початок цього періоду перекладач сповільнив сприйняття читачем раптової дії Лябарба, який поцілунком обриває слово дівчини.

Такі неточності в перекладах М. Рильського — винятки, що показують, якою важкою і відповідальною є праця перекладача.

М. Рильський — сміливий перекладач. Він сполучає часом окремі думки автора в один мовний період. Два речення: «Je cherchais des mots galants sans en trouver. Je demeurais muet, troublé, ravi» — він передає: «Марне шукав я люб’язних слів — вони якось не спадали мені на ум; тому я йшов мовчки, схвильований і пройнятий радістю». У перекладі вжито 20 слів, замість 12 в оригіналі. За їх допомогою правильно передано глибокий психологічний образ, складну ситуацію, але порушено лад і стрій авторової бесіди. Обмежувальний зворот «sans en trouver» передано прислівником «марне». Та для чіткішої ясності М. Рильський підкріпляє його логічним зворотом «вони якось не спадали мені на ум», тим самим поширюючи стислу фразу автора. Справа, звичайно, не в арифметичній кількості слів. Бо відтворити в перекладі відповідний образ чи фразу не завжди вдається видимою відповідністю слів. Щоб переклад «жив» і хвилював читача, треба, щоб «внутрішнє життя перекладного виразу відповідало внутрішньому життю оригіналу».

Саме це «внутрішнє життя» тут якоюсь мірою руйнується в перекладі. Два прості речення оригіналу з короткими ніби усіченими словами досконало передають безрадність, розгубленість персонажа, який іде, немов спотикаючись і не бачачи перспективи. Зате багатослівність перекладу створює враження невластивої тут легкості і впевненості.

Іноді трапляється, що довгий період першотвору перекладач ділить на кілька окремих синтаксичних одиниць. Через те складний і багатогранний авторів образ виступає в перекладі розрізнено, у зменшеному масштабі.

На такі недоліки своєї роботи самокритично вказував Максим Рильський уже через пару років після виходу в світ його перекладів з Мопассана. «Не годиться також і те робити, — писав він у передмові до творів А. Чехова по-українському, — що робив колись, перекладаючи Мопассана, і в чому тепер охоче кається автор цих рядків, — розривати речення, руйнувати його конструкції. Щоправда, виникають туг певні труднощі — нерозробленість періоду в нашій книжній мові, біда з дієприкметниками, лихо й горе з навісним «що», — але ж треба з тим усім боротися». «Важливіше віддати лад і стрій фрази оригіналу, не ламаючи, звісно, своєї синтакси, своєї фразеології... важливіше зберегти загальний колорит і основні риси авторові».

Можна навести багато прикладів вмілої перестановки окремих компонентів образу, перенесення логічного наголосу, от хоч би в такій фразі: В новелі «У дорозі» пасажири вагова почали «parler du mystérieux et insaisissable meurtrier qui, depuis deux ans s’offre, de temps en temps, la vie d’un voyageur». У перекладі: — «Зараз же почались оповідання про таємничого вбивцю, що вже два роки як нападає на подорожніх і вбиває їх і що його й досі не пощастило зловити» — М. Рильський роз’єднує парне визначення вбивці («mystérieux et insaisissable») з оригіналу, і, переставляючи друге на кінець фрази ніби мотивує настрій і ту атмосферу страху, що реально існує і хвилює подорожніх.

В іншій новелі («Ця свиня Морен») «Morin se trouvait dans cet état» — «y такому ж стані перебував Морен». Переміщенням підмета на кінець фрази перекладач наче наближує Морена до людей, що прийшли його відвідати. Подібно переданий синтаксичний період: «La nuit cependant s’écoulait et la belle enfant dormait toujours, tandis que Morin méditait sa chute» — «A тим часом ініч ішла собі, і поки Морен обмірковував справу, дівчина спокійно спала». У цьому місці може викликати застереження тільки послаблення виразу «chute» у перекладі на «справу». Зате природно звучить у передачі «elle se mit à rire avant de parler» — «перш ніж слово (вимовити, зайнялася сміхом».

Таким чином, переміщенням окремих компонентів тексту М. Рильський досягає у кожному випадку хорошого звучання фрази і природного, легкого її сприйняття читачем.

Варто звернути увагу ще на одну особливість перекладацької манери Максима Рильського. Він залюбки передає іменники або прикметники оригіналу дієслівними формами — і навпаки, — в залежності від того, чи вираз першотвору стосується дії, живого, динамічного образу, чи виражає поняття статичне. «Un gueux qui mange le pain des autres» — y M. Рильського просто «ледар та дармоїд». Але «un bruit de pas me fit tourner le tête» — передано: «тут почулася чиясь хода, я повернувся». «Les façades ... semblaient de toutes les nuances» — «Фасади... здавалося, вигравали усіми кольорами й відтінками». Спокійні й ніби без руху картини «la campagne toute verte, les maisons toutes blanches» — y перекладі іскряться життям: «все навколо нас зеленіє, будинки білі, аж виблискують». Таке «оживлення» ніяк не порушує задуму автора першотвору, бо він саме протиставить радісне життя оточуючої природи нещасній долі сліпої людини.

Просто й безпосередньо сприймається переклад «on demande un abri pour la nuit» — як «просите пустить переночувати», або метафоричне і дещо претензійне «je voulus me pénétrer de ses raisons» — просто як «попрохав дати мені пояснення».

Проте «je le tiens» звучить у перекладі: «він тепер у моїх руках». Легко й природно передається пасивна форма: «être reçu chez elle», як «бувати в неї за гостя». До старого, спаралізованого мисливця доходить відгомін пострілів осіннього полювання. «Il les comptait, heureux, quand elles se précipitaient». — У M. Рильського: «він рахував постріли і тішився, коли їх бувало густо». Активне дієслово «тішився» тут вдало підібране, щоб передати справжні відчуття й почування персонажа, Майстерно і психологічно тонко передає М. Рильський таке місце першотвору: Чоловік, що розвівся з своєю жінкою, зустрічає її по кількох роках багато кра­щою, як тоді, коли її покинув. «Il la trouvait plus mure, plus faite, plus femme, plus séduisante, plus désirable, adorablement désirable» — У Рильського: «Тепер y ній було більше дозрілості, більше закінченості, більше жіночого. Сильніше вабила до себе, ніж перше, безмежна вабила й спокушала!» Перекладач зберіг кількаразові репризи («plus, désirable», — більше, сильніше, вабила), а відчуття краси і чару жінки посилив активними дієслівними формами.

Але, коли йдеться про передачу статичного образу, Рильський залюбки замінює дієслово іменником. Дзеркало передає «les gestes doux des bras quand ils s’enlacent» — «ніжні сплетення рук в обіймах». Там же «le cristal poli, réflétant leurs images, les montrait debout et se baisant aux lèvres avant de se séparer» — передано «Блискуче дзеркало, одбиваючи їхні постаті, віддавало прощальний поцілунок».

Така ж картина, коли «les quatre verres devant les dîneurs restaient à moitié pleins maintenant, ce que indique généralement que les convives le sont tout à fait» — «Чотири чарки перед обідниками стояли налиті до половини — звичайний знак, що гості повні вже по саме нікуди». Вираз «знак», замість дієслова «indique», вжитий, щоб передати статичний спокій, відсутність дії.

Приклади глибокого проникнення перекладача в задум автора, відчуття ситуації й підтексту першотвору та передачі їх у перекладі можна б досхочу помножувати. Та спробуємо зробити деякі висновки.

Техніка перекладу М. Рильського відзначається такими рисами: 1. Вміння знайти для передачі окремого чужого слова таке ж окреме й єдине слово в рідній мові, що адекватно точно передає дух і значення оригіналу. 2. Сміливий відхід від букви першотвору з метою збереження і максимально правильної передачі його духу та чарівності. 3. Заміна ідіоматичних зворотів першотвору такими ж зворотами, притаманними рідній мові. 4. Заміна пасивних форм та оборотів оригіналу властивими українській мові активними або безособовими зворотами. 5. Збереження стилістичних засобів оригіналу, характеру мови автора, її конкретності. 6. Передача образів у реальних конкретних масштабах згідно з задумом автора і звучанням тексту оригіналу. 7. Збереження необхідного для кращого сприйняття твору ритміко-тонального та звукового ладу оригіналу, його гармонійної мелодійності — завдяки майстерному відтворенню ритму фрази й слова, повторів, реприз, алітерацій, пауз, інтонацій, розділових знаків і т. д., — глибока передача колориту твору. 8. Перестановка окремих компонентів фрази, якщо це відповідає послідовному порядкові сприймання образу.

Вже тільки розгляд деяких питань мистецтва художнього перекладу М. Рильського доводить, що його робота, спрямована на засвоєння найширшими українськими читацькими масами творів світової літератури, заслуговує дуже високої оцінки. З якої мови він не перекладав би — з російської, польської чи з «далеких» англійської, французької, прозою чи віршами, — М. Рильський завжди давав неперевершеної краси адекватний, творчий переклад.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1971. – Вип. 23. – С. 93-102.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также