Олександр Вігер. Оповідання Пересиченість голодних
Вечір був тихим і лагідним. Запах весняних квітів і квітучих дерев пронизував місто, добираючись до найжвавіших його частин. Природа настільки утихомирювала, що, здавалося, не було зла та несправедливості якщо не в цілому світі, то в цьому місті.
Я вештався вулицями і на одній із них зустрів свого старого знайомого. Робити нема чого, можна було посидіти, поговорити, випити. Вечір налаштовував.
Ми були молоді, але це той випадок, коли молодість не об'єднувала. Я старший за свого співрозмовника на кілька років, і це створювало цілу прірву між нами. Добре, що провести разом нам потрібно було зовсім небагато часу.
Він пив із цікавістю. Було видно, що вживання алкоголю не стало для нього буденністю, тож склянка в руці була не просто реквізитом. Мене алкоголь у помірних кількостях уже не вставляв, тож я пив більше за звичкою.
Слухати те, що говорив мій співрозмовник, було нудно. Слухати, як він казав, було захоплююче. Молодий кар'єрист він рано відкинув екзистенційні пошуки і залишив на майбутнє особисте життя. Але що мені подобалося, він хотів відкрити свою справу.
Почасти я бачив у ньому себе. При чому себе такого, хто знаючи мене нинішнього, не став би зі мною нинішнім відверто розмовляти. Я пішов на компроміс і вмостився в систему. Я працюю на дядю. І це не той випадок, коли я хочу накопичити і відкрити свою справу. Я загруз у тому, що заперечував. Мої амбіції залишилися за дверима кабінетів, куди я не дістався.
Подробиці його справи були для мене стомлюючими. Напевно, зворотний бік будь-якої діяльності цікавий лише фахівцям. Мені на втіху подивитися фільм, а не розбиратися в тонкощах операторської роботи. Так що весь його докладний план дій я пропускав повз вуха, та й він особливо не стежив за моєю реакцією.
Мене цікавив його ентузіазм. Як поводилися з ним його батьки, в якій школі та університеті він вчився, що замість скарг на життя чи хоча б жінок він розпинається про свій стартап? Чи він не чув про корумпованість системи, про яку трублять із усіх вікон? Дивно.
Він був впевненіший і прагматичніший за мене свого часу. І такій людині, на місці інвесторів, я повірив би більше. Він легко сипав цифрами, будь-які дрібниці були в нього прораховані.
Ця впевненість і відштовхувала. Все якось надто правильно.
Я би порівняв мене з ним із ютуберами на зорі та сучасними. Нам були зачинені двері на телебачення (читай, офіціоз), і ми хотіли створити щось своє. Щоб просто смажити, відчути цей драйв життя, а далі можна було дивитися. Нас виховували не мотиваційні книжки та не двори, а сумніви та кризи. Тому у справі був важливий процес, спроба переробити хоча б найменшу частину світу.
У моєму співрозмовнику я такого фанатизму справі, при тому, що він чудово знав свою справу, я не бачив. Йому потрібний був успіх. У разі чого він готовий піти на умовне телебачення.
Я хотів заздрити йому. Його не тільки формальній молодості, очам, що горять, силі. Але заздрості, чорної чи білої, не виникало. Я був пересичений. Це не пересиченість мільйонера, який всього досяг і не знає, що далі робити. Це пересиченість невдахи, в якого не вийшло. Спочатку він намагається це виправити, шкодує себе, шукає виправдання. А потім настає відчуття, що це йому не потрібно. Та й взагалі нічого не потрібно.
Мій співрозмовник не зрозумів би мене, як голодний студент не зрозумів би людину з булімією. Мирські блага подражнили мене і пішли до більш наполегливих і щасливих. Блага ментальні мене ще не зустріли.
Ютуб став не менш прагматичним, ніж телебачення. Те, заради чого туди колись ішли, потроху йде в тінь. Гроші та успіх замінили можливість творчої реалізації. Алгоритми прораховані.
Так і в будь-якому стартапі я бачу міні модель великого бізнесу. Ці мотиваційні промови відштовхують своєю фальшивістю. Нахабні ділки просто хочуть більше грошей не для того, щоб стати кращими, а щоб жити багатше.
Мій співрозмовник саме до цього йшов і, мабуть, у нього мало вийти. Я йшов до трохи іншого, можливо взагалі недосяжного. Тому між нами прірва. Хоча вона не заважала нам мирно випивати та вести легку розмову.
Розійшлися ми так само необов'язково, як і зустрілися. Він не запам'ятає цієї зустрічі, адже має все життя попереду. У мене такого світлого майбутнього не було, та й не хотів би йти його дорогою та до його успіху. Мені залишалося тільки глибше вдихати свіжість вечора, що я із задоволенням і робив.
