Таємниці Дніпровських порогів: подорож у минуле водного шляху
З давніх часів Дніпро слугував водним шляхом, яким ще за київських князів Олега та Святослава варяги та русичі ходили на Чорне море й у Візантію. Пізніше, за часів запорожців, Дніпром щороку плавали козаки з України на Січ, а далі - до турецьких і татарських міст на Чорному морі. Дніпро завжди вважався осередком запорозького життя, до ньго тулилася і Січ. У народних піснях Дніпро величали батьком або братом. Окрім козаків, Дніпром повз Запоріжжя до Криму плавали посольства польських королів і московських царів, бо ця велична ріка сягала своїми верхів’ями земель кількох тодішніх держав.
Дніпровські пороги та забори
Багато небезпек чатувало на подорожуючих на цьому шляху: і набіги кочових племен, і грабіжники, і степові суховії. Але головну небезпеку становили дніпровські пороги.
Трохи нижче міста Дніпра - від Лоцманської Кам’янки і до самого міста Запоріжжя - ріку Дніпро на 90 кілометрів перекривають гранітні скелі Українського кристалічного щита.
Вперше про дніпровські пороги написав у V ст. до н. е. грецький історик Геродот. У X ст. про них пише вже візантійський імператор Костянтин Багрянородний.
Отже, що таке пороги? Так називаваються ті місця, де із дна річки на поверхню виходять від берега до берега скелі і каміння (іноді у кілька лав). Запорожці налічували дев’ять порогів, а саме: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовниги, Будилівський, Лишній та Вільний. Окрім порогів, на Дніпрі були ще й забори - ті ж самі лави скель, але не через всю річку. Основні з них називалися так: Волошинова, Стрільча, Тягинська, Воронова, Крива та Таволжанська.
Ненаситнецький поріг, або Дід
Серед них найбільшим і найгрізнішим був поріг Ненаситець, або, як його називали самі запорожці, Дід. Тут дніпровську течію перетинало дванадцять скель і сім забор, а під правим берегом було скупчено немало каміння. У цьму місці вода клекотала та падала водоспадами з лави на лаву. Це був єдиний з усіх порогів, що взимку не замерзав. Нелегко було тут пропливати. Потрібен був досвідчений лоцман, щоб пройти цим порогом, адже посередині між скелями існував так званий козацьких хід, що вихилявся то в один, то в інший бік. Умілий стерняр міг провести через поріг не лише човен, а й пліт і навіть барку.
Найбільший водоспад на Ненаситці збивався під правий берег, ближче до скелі Монастирка, і те місце порога місцеві жителі називали "пеклом". Сотні човнів і велика кількість людей знайшла свій кінець в його "пекельних" водах. За це він і був названий "ненаситним".
У 1787 році імператриця Катерина II під час своєї подорожі з Катеринослава до Херсона відвідала Ненаситнецький поріг і на власні очі спостерігала, як запорозькі лоцмани проводили через поріг всі 80 суден її флотилії. Для цього на скелі було побудовано дерев’яний палац.
Існує версія, що саме на Ненаситнецькому порозі у 972 році знайшов свою смерть князь Святослав Ігоревич, коли повертався до Києва з нещасливого для себе болгарського похода.
Після будівництва у 1927-1932 роках греблі ДніпроГЕС у Запоріжжі пороги поглинула вода Дніпровського водосховища.
Дніпровські пороги: відважність і небезпеки на водному шляху
Дніпровські пороги та забори стали важливою частиною історії України, розкриваючи перед нами захопливу картину водного шляху, який здавна об'єднував народи та культури. Ці водні перешкоди, сповнені пригод і небезпек, випробовували відважних мандрівників на вмілість. Вони створювали специфічний культурний та історичний контекст, де зустрічалися різні цивілізації, торговці, війська та дипломати.
Пороги, з якими доводилося стикатися мандрівникам, були не просто природним випробуванням, але й символом волі та рішучості. Спроможність подолати небезпечні пороги об'єднувала людей навколо спільної мети.
Історія Дніпровських порогів і забор насичена легендами, подвигами та трагедіями. Вони створювали складні перепони на шляху величної річки, яка завжди слугувала не лише важливим водним шляхом, а й символом незламної волі.
Сьогодні, коли греблі й енергетичні споруди оволоділи Дніпром, історія та спадщина Дніпровських порогів нагадують нам про давні подвиги та непереможність духу. Вони спонукають нас згадати і пам'ятати тих, хто долав ці небезпеки, віддавав життя на цьому шляху, ризикував. Історія порогів залишається невід'ємною частиною культурної спадщини, нагадуючи нам про важливість волі, відваги та спільної мети.
