Біографія Дмитра Туптала
Дмитро Туптало – український церковний діяч, учений, письменник і проповідник, богослов, агіограф – народився у грудні 1651 року в містечку Макарів Київського повіту.
Його народження тісно переплелося з національно-визвольною війною. Батько Данила – Сава – займав посаду військового сотника при гетьмані Богдані Хмельницькому. Його батько був людиною заможною, багатою, до того ж віруючою, найбільше вабив Кирилівський монастир, розташований у північній частині міста Київ. На Кирилівський монастир йшло чимало пожертв зі сторони Сави Туптала. До того ж він разом ігуменом, богословом, церковним діячем Інокентієм Монастирським зображений на фресці церкви святого Кирила.
У 1662 – у віці одинадцяти років – Данило навчався у престижному на той час Києво-Могилянському колегіумі, який очолював письменник, культурний діяч Лазар Баранович (вчителі – Петро Могила та Інокентій Гізель). У Данила проявлялися ознаки чернецтва: молитовна самотність і церковна книжність. У 1668 закінчив колегіум і в монастирі святого Кирила прийняв чернечу схиму з іменем Димитрій. Постриг звершував ігумен Мелетій Дзик – високоосвічена людина, колишній ректор колегіуму, в якому навчався Димитрій (світське ім’я Данило), який мав дружні стосунки з сім’єю Тупталів.
І Мелетій, і Димитрій мали багато спільного: любили церковну книжну мудрість, житія праведних людей, що досягли стану святості. Димитрій Туптало присвячує себе творчій діяльності, займається збором фактів та переказів стосовно праведного і подвижницького життя людей, яких вшановує православна церква (українсько-білоруські та російські землі як місця їхнього народження). Висока духовність і глибока освіченість тільки сприяли духовному росту Димитрія. У вісімнадцятирічному віці був возведений у сан ієродиякона (ченця – диякона), у 1675 – ієромонаха (священика).
У двадцятирічному віці став прекрасним духовним оратором. Лейтмотив проповіді Димитрія Туптала – це любов. Димитрій навчав, щоб люди були якість терплячі, добрі, прощали один одному. І така проповідь дала лише позитивні результати. Його запрошували не тільки в українські міста, а в Білорусію, Московію. У нього розширювався світогляд, відбувалося ознайомлення з літературою. Володіючи латинською, польською мовами, міг вільно спілкуватися у Литві з католицьким духовенством і його теологами для більш глибшого розуміння духу західного християнства.
Димитрій входить до так званого київсько-чернігівського гуртка, де познайомився з архімандритом Інокентієм Гізелем, церковним письменником і публіцистом Іоаникієм Галітовським, поетом Іваном Величковським, ректором – київським митрополитом Варлаамом Ясинським, філософом та богословом Йоасафом Кроковським, німецьким теологом – прозелітом Адамом. Усі вони – колишні його студенти та професори. У 1681 призначений як ігумен монастиря в Максаках, а потім переведений в місто Батурин – столицю гетьманщини (Лівобережна Україна). Побоювався за своє життя через різні інтриги та доноси, якими просочилося усе місто. З Батурина відправляється в Києво-Печерську лавру і в 1683 поселився у цьому місці.
Димитрій використовує бібліотеку Києво-Печерської лаври для своєї подальшої творчої діяльності. Працює над впорядкування «Житія святих». Інколи віддалявся для того, щоб побачити, як йдуть справи в монастирях міст Батурин, Глухів, Чернігів, а потім повертався до тієї роботи, що вже розпочав. Викладацька діяльність проходила в Києво-Могилянському колегіумі. Викладав філософію та інші дисципліни, не відстаючи від університетів в Західній Європі. На той час як у Західній, так і в Східній Європі набули популярності емблематичні вірші, які мали символічний зміст, гравійовані емблеми та герби, з додатком поетичних мініатюр, акростихів.
Після смерті Інокентія Монастирського – друга родини Туптал, Димитрій, прийнявши сан ігумена, очолив Кирилівський монастир, а будучи возведений архімандритом, – Єлецький монастир в місті Чернігів. Несподівано виникла потреба в освіченій людині, яка могла, на думку Петра І, просвітити народ російських земель. У 1700 під час зустрічі з царем Петром І архімандрит Димитрій справив неабияке враження на нього, вирізняючись пізнанням, високою духовністю. На прохання царя очолити Тобольську кафедру в Сибіру не погодився, мотивував це слабким здоров’ям, проте Петро намагався не випускати з уваги мудрого єпископа. Туптало погодився очолити кафедру не за Уральськими горами, а в центральній частині Росії – у місті Ростові.
З 1702 Димитрій призначається на кафедру митрополитом ростовським і ярославським. Серйозно взявся за реформування освіти, запроваджує навчання у місцевих школах, з його допомогою у Ярославлі відкрито театр, завезено книги, розпочато розвиток друкарства. Його промови та проповіді збагатили ростовський край, велика праця була пророблена митрополитом Димитрієм у культурно-освітній діяльності. Від нього йшла позитивна енергія, він шанобливо ставився до національних церковних традицій ростовців.
Дмитро Туптало проживав у місті Ярославль і займався літературною діяльністю. Із зусиллями, наполегливістю йому вдалося закінчити найбільшу працю, складену з чотирьох томів – «Четьї-Мінеї», в яку увійшли життя святих православної церкви. Для написання роботи, окрім вітчизняних джерел, послуговувався грецькими та латинськими текстами. Наступною стала праця під назвою «Літопис келійний». У ній митрополит помістив події біблійної історії і морально-повчальні коментарі.
Митрополит Димитрій відвідує старообрядців, жорстоко переслідуваних іншими, намагається прийти до порозуміння та переконання. У третій фундаментальній праці, яка називається «Розвідка про розкольницьку бринську віру», розкриваються ті основні причини, через які спричинився розкол, напрямки, засади, побут і поведінка старообрядців. Праця не втратила наукової цінності аж до сьогодні. Туптало вважається автором праць з богослов’я, релігійно-філософського, агіографічного (святого життя), полемічного характеру й інших.
Туптало не підтримував активної політики, від якої стояв осторонь, старався уникати зближення з царем Петром І, не поділяв модернізаторське прагнення та втілення жорстоких методів.
28 жовтня 1709 року святитель Димитрій Туптало помер у Ростові, схиливши коліна в молитві.
У 1753 відбулося знайдення нетлінних останків святителя. Засвідчення фактів зцілень підтвердили святість митрополита Дмитра. Його зарахували до лику святих православної церкви.
Твори:
Руно орошєнное (1683).
Житія святих (1689–1705).
Зерцало православного исповедания (1705).
Щоденник (1774).
Келійний літописець (1784).
Твори
Критика
- Д. Туптало. Святе життя автора «Житія святих»
- Данило Туптало й українська традиція
- Діаріуш Дмитра Туптала: реінтерпретація в світлі проблем наратології
- Дмитро Туптало: автопортрет на тлі епохи
- Наука складання проповіді і «Руно орошенноє» Димитрія Туптала
- Український Золотоуст. Свт. Димитрій Туптало і антіохійська спадщина