Д. Туптало. Святе життя автора «Житія святих»
В. Олійников
Анотація. У статті розглянуті сторінки біографії видатного культурного та релігійного діяча другої половини XVII ст. Димитрія Туптала на основі його щоденника, підкреслено глибоке українське коріння святителя.
Ключові слова: щоденник, бароковий письменник, «Житія святих», настоятель українських монастирів, ростовський період.
«Святі Батьківщини своєї після смерті не покидають», - цей вислів Димитрія (Данила) Туптала, митрополита Ростовського та Ярославського, церковного діяча, проповідника, вченого, письменника, став не тільки афоризмом, а я епіграфом його життя. Незважаючи на те, що Російська Церква та російська література зараховують до своєї спадщини творчий доробок праведника, який в останні сім років життя з волі царя Петра І опинився далеко від рідної землі, він залишається одним із найвизначніших духовних мужів Української Церкви та української культури. Адже «...не Святитель винний у тому, що його, святого українського, фальшиво записують до святих самої Російської церкви» [5, с. 342].
Метою даної статті є короткий розгляд і аналіз життя та творчості видатного культурного та релігійного діяча другої половини XVII ст. Димитрія Туптала па основі його щоденника для підкреслення українських коренів богослова.
Вивченню творчого шляху митрополита Димитрія присвятили свої праці В. Нечаев, І. Шлянкін, А. Величковський, Ф. Тітов, М. Попов, О. Вертеловський.
Повернув ім'я Д. Туптала на рідну землю митрополит Іларіон (Іван Огієнко). До митр. Іларіона «обозрЪше богоугодныхъ трудовъ святителя по ихъ внутреннему достоинству» важливо було, як вивчення творів «Отца и Учителя церкви россійской» [4, с. 85]. Уперше саме Іван Огієнко в «Українській патрології» зазначив: «Святий Димитрій Туптало, хоч і був Митрополитом Ростовським, виразно нозостався сином українського народу аж до свого упокоєнім» [3, с. 28]. Про нього ж у книзі «Життєписи великих українців» митрополит Іларіон писав: «Це один із тих передових українських духовних мужів, що ретельно вели вперед розвій української церкви і що позоставили плідні сліди своєї видатної праці в кожній закутані українського релігійного й культурного життя» [5, с. 242].
У 2007 році вперше в Україні вийшов збірник наукових праць «Дмитро Туптало у світі українського бароко» (Львівська медієвістика, - Вип. 1), в якому дослідники різного профілю усебічно висвітлили різні грані життя й діяльності церковного та культурного діяча.
І все таки творча спадщина митрополита Ростовського - з ракурсу монополістичного міркування у російському літературознавстві для пере-осмислення історії українського письменства давньої доби вивчена недостатньо. Цим обумовлена актуальність дослідження.
Джерел для вивчення діяльності Д. Туптала залишилося небагато. Спочатку хочеться звернути увагу, що зберігся опис зовнішнього вигляду святителя. «Митрополит Димитрій був невеликого зросту, білявий з сивиною, худий, сутулився, з гостроконечною бородою, яка ледь видовжувала підборіддя, в окулярах, вдягнений у темно-зелену рясу (це був його улюблений колір). Зовні святий Димитрій не справляв враження сили. Але цим худим, тонким тілом володів винятково бадьорий дух, що дозволяв йому переносити немало труднощів і подвигів, особливо духовних. Ця праця його підтримувала і зміцнювала настільки, що навіть перед смертю святитель вражав тих, хто ото-чував його, своєю чіткістю і твердістю розуму» [2, с. 278].
Самі ж автографи Димитрія Туптала -- листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали - за заповітом праведника були покладені у труну, а при розкритті гробниці виявилися зотлілими.
Основним джерелом біографічних відомостей про українського святого є «Діаріуш» - поденні записи митрополита, особисті замітки. З щоденника Туптала можна дізнатися про його філософські погляди, які поєднували у собі середньовічну патристику, схоластику і новітню філософію, на сторінках «Діаріуша» розкривається важлива для святителя система моральних цінностей, де на першому місці стоїть любов до Бога і людей.
Як зазначає В. Соболь, дослідниця творчості митрополита Ростовського, «на перший погляд щоденник Дмитра Туптала не має певної цілісності, якогось єдиного ідейного задуму. Водночас, відтворене людське життя, життя великої духом, яскравої талантом людини вибудовується для читача в своєрідний наскрізний сюжет. Архітектонічний поділ, традиційно здійснений за роками, із неодмінною вказівкою дня і місяця, продиктований особистішим вибором зафіксованої, але далеко не завжди прокоментованої події, суб’єктивною
її оцінкою... Попри строкатість, мозаїчність, матеріал... становить естетично-емоційну та філософську цілісність, яка забезпечується загостреним авторським відчуттям часу і простору» [7, с. 376, 377].
Так суперечливе, складне і строкате за своїми проявами людське буття відобразилося на сторінках щоденника, написаного у стилі бароко, якому притаманні неповторне світовідчуття і світорозуміння, специфічна форма мислення. Процеси світу та явища сприймались святителем як знаки, алегорії, емблеми і метафори (описи появи великої комети І6 грудня 1680р., землетрусу 9 серпня 1681 р., затемнення місяця 12 грудня 1684 р., навали саранчі у серпні 1690 р, [1, с. 12, 18, 32], які привели до трагічних наслідків). Реальні предмети та події втрачали своє: буденне значення і ставали елементами мови, поняттями й образами, за допомогою яких створювався інший світ символічних значень (після з’явлення у трьох, позначених містикою і трагічним переживанням, снах-видіннях апостола Павла [1, с. 28, 29], мучеників Варвари [1, с. 18 - 20] та Ореста [1, с. 25 - 27] Димитрія обирають на вищу посаду чи доручають справу написання «Житія святих»).
Але не тільки складний, неоднорідний зміст «Діаріуша» виділяють науковці. Заслуговує уваги і мова тексту.
Небагато історії. Рукописна книжка святителя була випадково знайдена М. Бантиш-Каменським у 1774 році. Тоді ж її надрукував «Член Вольнаго Россійскаго Собранія при Императорскомь Московскомъ УниверсигетЪ» Микола Новиков у «Древней российской вифлиофике». Але надрукований був не оригінал, а «книга... по случаю усмотрїша Бантышемъ Каменскимъ.. который списав оную и исправивъ Польскія и Малороссыйсия рЪчи...».
Так було стерте українське коріння твору, що дало ще один привід російським літераторам зарахувати «Діаріуш» до свого фонду. Іван Огієнко писав: «Бо ж це не Святитель винний у тому, що його твори поперекладали на мову російську і видають їх за культурні ціннощі російські» [5, с. 342]. «Прислужився староукраїнській літературній мові і Дмитро Туптало (Тупталенко)», - наголошує В. Русанівський. Дослідник також визначає, що твори митрополита Ростовського «...написані тодішньою українською літературною мовою, що зміцнювало її суспільні позиції» [6, с. 124].
Повертаючись до змісту щоденника, звернемо увагу, що закінчується «Діаріуш» на записі від 1 703 року. Далі - примітка видавця: «На семь мЪстЪ кончилась книга дневныхъ записокь С. Димитрія» [1, с. 44]. Після перерви представлений 1706 рік листом Туптала від 15 березня, написаний під час перебування у Москві, адресований до Троїцького архімандрита. 1707 рік починається: «Выписано изъ другой книги вь листь, названой Епистоларъ, (записки письмамъ), Архіерея Ростовскаго Димитрія, купно и Памяткикъ прилучающихся знатнЪйшихъ дЪянш, начать писатися въ лЪто Христово 1707, Декемврія мЪсяца. Заглавіе сея книги писано собственною его Святаго Димитрія рукою, письма же и прочія записки писані иною» [1, с. 46].
Так «Діаріуш» переходить до стислих повідомлень і листів, які не менш цікаві для відтворення образу митрополита Димитрія. «Якраз у листах, які (в контрасті до сухих щоденникових записів) багатоплановіше висвітлюють складний внутрішній світ Туптала, його високу духовність, - думка все частіше викристалізовується в афористичні концепти» [7, с. 382].
Ось як писав преосвященний Віссаріон, єпископ Костромський (В. Нечаев).
Отже, давайте перегорнемо сторінки «Діаріуша» та дізнаємося про святе життя угодника Божого.
Народився видатний богослов у грудні 1651 року в місті Макарів, що на Київщині, у родині сотника Київського полку. «Родители мои Сава. Григорьевичь и Марія Михайловна» [1, с. 1].
17-річішм хлопцем прийшов майбутній митрополит у Кирилівський монастир з розореної під час війни Київської колегії, в якій вчився у 1662 1665 рр. Там його відмітив Мелетій Дзик, щирий український патріот, прибічник гетьмана Петра Дорошенка та Київського митрополита Иосифа Нелюбовича-Тукальського, які боролися у той час за незалежність України.
За любов Туптала до читання слова Божого й особливо житія святих, не дивлячись на молодість Данила, ігумен Мелетій у 1668 році 9 липня (по старому стилю) постриг його у чернецтво з ім’ям Димитрій. Через рік Мелетій посвячує ченця в ієродиякони. Провів святитель у Кирилівському монастирі вісім років, виявляючи зразок слухняності та віри.
«1675 года... (Маія 23), во Священника поставлень Преосвященнымъ Архіепископомь Черниговскимъ, Лазаремъ Барановичемъ, въ монастырЪ Гусгинскомъ, и былъ при его ПреосвященствЪ ПроповЪдником...» [1, с. 2, 3]. За дорученням Л. Барановича святитель почав проповідувати і в інших церквах Чернігівської єпархії, а згодом - і України. Також відомо, що у 1677 році він перебував у Слуцьку, звідти виїжджав до інших міст. Мандрував по Волині, жив у Вільні, у Свято-Духівському монастирі. Проповіді святого Димитрія, написані у стилі бароко, знаходяться в одному ряду, з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивилівського та ін. Туптало блискуче володів такими
прийомами та зворотами мови, які несли захоплення слухачам, надавали переконливості його аргументам, вражали емоційністю та силою доказів.
Будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу, за велінням останнього Димитрій Туптало написав свою першу книгу «Руно орошенное». Цей друкований твір (1683 р.) святого, який дійшов до нас, був збірником сказань про чудеса чудотворного образу Богоматері у Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. У «Діаріуші» перший запис про чудотворну ікону подається під роком 1677-м: «Августа 13, прохали сь Г. Бучинскимь въ Новодворъ въ вечеру и сотворили поклонь Чудотворному образу еще въ старой церквЪ...» [1, с. 3].
У 1679 році священнослужитель, імовірно, стае придворним проповідником гетьмана Івана Самойловича у Батурині. «В Батуринъ же нріЬхаль въ субботу..., гдЪ отъ Ясновельможного Гетмана весьма милостиво принять...» [1, с. 11].
Після смерті Мелетія Дзика - першого наставника святителя - братія Кирилівського монастиря звертається до 29-річного Димитрія з проханням про ігуменство, проте Туптало залишається у Батурині. З вересня 1681 р. він стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку (1 березня 1682 р.) - Батуринеького Крупицького Миколаївського монастиря [1, с. 14, 15]. Але вже у жов тні 1683 року добровільно зрікається ігуменства, аби присвятити себе сповна чернечим подвигам та письменницькій діяльності: «Октября 26 на память С. Великомученика Димитрія, патрона моего, сложилъ я съ себя Игуменнство Батуринское» [1, с. 17].
У 1684 р. Туптало на запрошення Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником.
У цьому ж році у червні місяці відбулася подія, яка принесла величезний здобуток слов’янам, а Д. Тупталу - невмирущу славу. Він прийняв на себе послух - складання Четьїх Міней. «Тогожъ мЪсяца началъ съ Божіею помощію изъ послушанія писати Житія Святыхъ на цЪлой года. Дай Боже совершити!» [1, с. 18].
«Нечего говорить, - пише І. Шляпкін, — о громадной важности этого многолЪтняго труда святителя: достаточно вспомнить, что болынихъ Четь-Миней не имЪетъ греческая церковь, и что Четь-Минеи Димитрія доселЪ издаются... ОнЪ (Четьи-Минеи) дороги какъ своего рода живая проповЪдь вЪры... Оттуда-же, изъ историческихъ словъ, читатель почерпаетъ обьяснєнія различ- ныхь предметовь вЪры и догматической, и церковно-исторической и обрядовой ея стороны» [9, с. 374-375].
На жать, у нинішній Росії «Житіє святих», головну працю Д. Туптала, вважають своїм духовним надбанням, забуваючи, що створювалися ці книги за підтримки гетьманів Івана Самойловиіча й Івана Мазепи, за завданням (на той час) архімандрита Варлаама Ясинського. У листі від 15 березня 1688 року до патріарха Іоакима святитель Димитрій, просячи благословення на видання двох перших книг, записав, що справа ця «...въ послушаніи святомъ, отъ Малороесійскія церкве мнЪ врученномъ...» [1, с. 23]. А писав свої твори митрополит Ростовський староукраїнською літературною мовою, що доведене Іваном Огієнко, і не тільки.
Використовуючи у своїй праці латинські, грецькі, польські давньоруські джерела, богослов опрацював велику кількість історичних оповідань агіографічного (житійного) жанру. Багато з житій, складених святителем, можуть вважатися оригінальними творами. У «Четьї Мінеї» Димитрія Ростовського, крім самих життєписів, увійшли описи свят і повчальні слова на події життя святого. До самої своєї кончини митрополит продовжував збирати нові матеріали.
У Києво-Печерській лаврі були надруковані три перші частини «Житій святих» (1689, 1695, 1700 рр.). «Це був один з останніх творів, друкованих у Києві без дозволу Московського партіярха, і він відображав істинну традицію Києва, яку Московська Церква вважала за єретичну або, щонайменше, за вільнодумну...» [8, с, 5]. Над Четіями Мінеями трудився митрополит Димитрій понад двадцять років і закінчив їх лише у Ростові 9 лютого 1705 році (Книга житія святых... На три мЪсяцы че твертая: июнь, іюль, август. - K., 1705).
Робота над головною працею йшла нелегко. Які труднощі довелось подолати авторові засвідчено у листах. Серед них лист-відповідь (15 березня 1688 р.) патріарху Іоакиму, який послідував після наказу Іоакима повернути до Москви «Четьї Мінеї» [1, с. 21-24]; благословення Димитром патріарха Адріана (14 жовтня 1690 р.) на подальшу роботу над «Житіями» і відповіддю самого Димитрія (10 листопада 1690 р.) [1, с. 32 37].
Також постійно відволікали його від письменницької праці численні справи. З червня 1694 р. до січня 1697 р. святитель викопував адміністраторські функції настоятеля Глухівського монастиря, а з січня до червня 1697 р. - ігумена Кирилівського монастиря у Києві. У липні 1697 року, на прохання архієпископа Івана Максимовича, Димитрій переїжджає до Єлецького Чернігівського монастиря й одержує титул архімандрита, а незабаром стає ще й архімандритом Новгород- Сіверського Спаського монастиря. «...1694 года, въ ІІетровь ностъ, принялъ я Игуменство въ монастырє Глуховском» [1, с. 41]. «1699 годъ. Сентем, 17 дня, на С. Муч: ВЪры, Надежды и Любви... сдалъ монастырь Елецкій, и тогожъ дня выЪхалъ изъ Чернигова въ Иовгородокъ на Архимандрію» [1, с. 42].
За двадцять років Димитрію Тупталу довелося бути настоятелем багатьох українських монастирів, переїздити з місця на місце. Пояснюється це тим, що різні обителі хотіли бачити його своїм настоятелем і мати у його особі доброго проповідника та наставника, хоч сам для себе святитель ніколи не шукав слави чи почестей.
До цього періоду відносяться також такі праці видатного українця: «Успенська драма», «Апологія в утоленіе печали человЪка сущаго в бЪдЪ, гоненій и озлобленій, вкратцЪ сложенная по совЪту святаго апостола Павла глаголющаго: утЪшайте друг друга и созидайте каждого ближняго...».
Отже, до 1701 року, який став у житті святого Димитрія переломним, він жив і працював тільки на Україні. У лютому вищеназваного року Туптало назавжди залишає батьківщину: за наказом царя Петра І його викликають до Москви і призначають на посаду митрополита Сибірського. Але хворий святитель не зміг поїхати до Сибіру, а посів кафедру в Ростові.
На цій старовинній єпископській кафедрі, яка за княжих часів входила до складу Київської митрополії, і на якій одними з перших єпископів були українці, святі Леонтій та Ісайя, протягом семи років піклувався Димитрій Туптало про благо своєї пастви. Найголовнішим його починанням було відкриття за власний кошт загальноосвітньої школи. Митрополит був близький до своїх учнів, як батько. За час існування школи (1702-1705 рр.) майже 200 чоловік познайомились з граматикою, латинською і давньогрецькою мовами, співом, віршуванням, риторикою.
Для учнів школи, для священнослужителів митрополит у перший же рік перебування у Ростові написав «Рождественську драму», яка була поставлена 24 грудня 1704 р., і яка дотепер йде на сучасній сцені. Димитрій Ростовський, імовірно, написав й інші п’єси, але тексти до нас не дійшли.
Не припиняв святитель і наукової діяльності. Важливе місце у спадщині Туптала займає «Келійний літописець» (перше видання у 1784 р.) -- праця, заснована на докладному вивченні Біблії, творів отців Церкви, європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Цей своєрідний вид біблійної історії, про який автор писав, що «...сіє еще не єсть Исторія, но оглавленіе хотящей быти Исторіи» [1, с. 47], закінчити митрополит не встиг.
Однією з причин, що перешкодили дописати книгу, було погіршення здоров’я. У листі до Стефана Яворського, з яким Дмитра Ростовського довгі роки пов’язували дружні взаємини, митрополит скаржиться: «Естьли бы стало столько ума моєму простоумію и здоровья моей немощи, а наипаче естьли бы въ томъ Божія вашими святыми молитвами поспЪшенствовала помощь. Есть хотїшіе, но нЪтъ силы... И очима не попрежнему глядять, и ручище пишущее дрожить» [1, с. 46, 47].
Робота над «Літописцем» була перервана також через необхідність писати нову працю - знаменитий твір про розкол: «1709 годъ. Архіерей написалъ книгу противу Раскольщиковъ, глаголемую Розыскъ о Раскольнической вЪрЪ» [1, с. 107]. Трактат (уперше був надрукований у 1745р.) складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу і різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.
Серед богословських творів цього періоду: «Рассуждение о образе Божием и подобий в человеце» (М., 1714); «Зерцало православного исповедания» (СПб., 1805 р.), «Діаріуш, каталог кіевских митрополитов».
Останні його роки не були пов’язані виключно із Ростовом, бо від кінця серпня 1705-го і до перших днів червня 1706-го року Туптало перебував у Москві.
Усе життя митрополит Ростовський мав слабке здоров’я, тому черговий напад недуги, особливо частих в останні роки, став роковим. Д. Туптало спокійно віддав Богу душу в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 року в келії лід час молитви, стоячи на колінах. Молитва, що супроводжувала святителя усе життя, не полишила його й у час смерті. Так закінчив служіння на землі святий Димитрій - людина великих чеснот, який завжди був дуже скромним, надзвичайно лагідним, доброзичливим і доступним для всіх.
З вищесказаного витікає, що митрополит Ростовський та Ярославський Димитрій більшу частину свого земного шляху провів на своїй рідній Україні. Саме тут він приділяв багато уваги впорядкуванню церковного життя, був ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, Батуринського Крупицько- го Миколаївського, Глухівського, Києво- Кирилівського, Єлецького Чернігівського монастирів, архімандритом Новгород-Сіверської Спаської обителі. Саме на українській землі були написані та надруковані у Києво- Печерській лаврі три перші частини «Житія святих» - головної праці святителя. А писав свої твори Д. Туптало, виходячи з дослідів науковців, церковнослов’янською мовою, у якій були присутні українізми. Що ж стосується переїзду святителя до Росії, то у щоденнику митрополита «смиренный Димитрій, Божіею милостію Митрополит Ростовскій и Ярославскій», як часто «...називав він себе сам, зафіксував таки, всупереч позірній покірності та смиренню, алгоритм творчого та морально-етичного протистояння будь-якому насильству над особистістю. Саме в такий спосіб знайшов реалізацію опору (часом дуже обережний) неприродності становища, в якому опиняється Туптало» [7, с. 381].
Отже, не дивлячись на те, що Димитрій Туптало прославився своїм святим життям і великою духовною та культурною працею серед російського народу, він завжди був і залишиться видатним діячем України.
Література:
- Дневныя Записки Святаго Димитрія Митрополита Ростовскаго, съ собственноручно писанной имъ книги, къ Кіевопечерскому Книгохранилищу принадлежащей, списанныя // Древнія Россійскія Вивліофика. Изданная Николаемъ Новиковымъ. - М.: Типографія Компаній Типографической, 1791. - Изданїе Второе. - Ч. XVII. - С. 1-107.
- Иоанн (Кологривов), иеромонах. Очерки по истории русской святости. - Брюссель: Жизнь с Богом, 1961. - 419 с.
- Іларіон, митрополит. Українська патрологія. - Вінніпег, 1965. - Ч. І. - 164 с.
- Нечаев В. П. (еп. Виссарион). Св. Димитрий, митрополит Ростовский. - М., 1910. - 102 с.
- Огієнко І. Життєписи великих українців / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. Тимошик. – К.: Либідь, 1999. - 670 с.: фотоілюстр. - (Літ. пам’ятки України).
- Русанівський В. М. Історія української літературної мови: Підручник. - К.: Артек, 2001. - 392 с.
- Соболь В. «Діаріуш» Туптало (Димитрія Ростовського) - малознаний твір українського що-денникарства // Наукові записки: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград, 2003. - Випуск № 50. - 410 с.
- Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї) / Пер. з ц. - сл. В. Шевчук. - Львів: Свічадо, 2005. - Книга І. Вересень. - 646 с.
- Шляпкин И. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709) // Записки историко-филологического факультета императорского Санкт-Петербургского университета. - Спб., 1891. - Т. 24. - 460 с. - Приложения. - 101 с.
Л-ра: Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Соціальні комунікації. – 2011. – Вип. 26. – С. 116-120.
Твори
Критика
- Д. Туптало. Святе життя автора «Житія святих»
- Данило Туптало й українська традиція
- Діаріуш Дмитра Туптала: реінтерпретація в світлі проблем наратології
- Дмитро Туптало: автопортрет на тлі епохи
- Наука складання проповіді і «Руно орошенноє» Димитрія Туптала
- Український Золотоуст. Свт. Димитрій Туптало і антіохійська спадщина
Поділитися