Терьохіна Євгенія. Вчитель, який змінив моє життя
Вчителі бувають різні. Бувають добрі й турботливі, а бувають суворі й вимогливі. Я народилася у вчительській родині і коли мене запитали, хто ж той вчитель, який змінив моє життя, я замислилась. Мама й тато виховують і навчають мене з перших днів мого життя. Вони піклуються і дбають про мене, але як би вони не намагалися вберегти мене від лиха, в моєму житті все одно з’явилася та сувора і вимоглива вчителька, яка перевернула мій світ. Вона прийшла і принесла з собою лише сльози та горе. Стара, але зовсім не немічна, у неї блідо-сіре обличчя і чорні маленькі очі, її сиве, заплутане волосся наче тягнеться тонкими павутинками у минулі віки, а деякі пасма спадають на кістляві плечі. Її тихий, скрипучий й моторошний голос закарбовує в пам’яті страшні уроки. Війна – справжня лиходійка. Вона приходить у наші домівки, перевертає все догори дриґом, руйнує і змінює наші життя лише помахом своєї безжальної руки, забирає найкращі роки молодих людей, роз’єднує сім’ї, сіє тривогу... Так вона змінила й моє…
Кардинальні зміни почалися холодного лютневого ранку, коли вибухи збудили від сну всю Україну. Спочатку ми сиділи в підвалі, а потім настала моторошна тиша окупації. Пам’ятаю, як ми сподівалися на швидку перемогу, спочатку на початку березня, потім на Великдень, потім сподівалися, що у вересні підемо в рідну, українську школу, але ми так і не пішли. Влітку наша сім’я переїхала, нам довелося покинути рідних, друзів, дім – усе, що було для нас таким дорогим і важливим залишилося на тимчасово окупованій території. Ми чекали декілька днів на зруйнованій заправці у Василівці, потім був переїзд до Запоріжжя, повітряні тривоги, вибухи, ракетні обстріли міста, зруйновані багатоповерхівки, безсонні ночі в коридорі. Знову переїзд, тепер вже на західну частину України, ближче до гір. Можливо, через те, що поблизу ці природні велетні, тут гарно й затишно, але я не вважаю це місце своїм домом, це тимчасовий прихисток.
Насправді я лише тепер по-справжньому зрозуміла вислів «Цінуєш, коли втрачаєш». Раніше я не бачила нічого особливого в степах чи морі, моя кімната була занадто малою, а село – старим і нудним. Проте зараз… Зараз я б хотіла знову проїхатися на велосипеді тими курними степовими дорогами чи з насолодою збирати запашні квіти в полі, милуючись заходом сонця. Я б хотіла знову поїхати на рідне Азовське море, грати з друзями у волейбол і їсти солоні сушені бички. Хотіла б прокинутись у своїй маленькій кімнаті із такими рідними зеленими шпалерами, піти на прогулянку з подружками вузенькими дорогами, обабіч яких туляться одна до одної охайні хатки з маленькими садочками. Ми б сміялися, бешкетували, а на душі було б так тепло, що, здається, це тепло могло б зігріти навіть у найлютіші морози.
Війна багато чому нас навчила. Одних вона об’єднала, а інших розділила, а когось повністю знищила. Хтось навчився працювати у будь-яких умовах, хтось – бути дорослим, а хтось зламався і не знає як жити далі. Когось війна зробила сильнішим, когось – витривалішим, а хтось так і не зміг підвестися із землі…
Мене війна навчила цінувати життя і кожну його хвилину. Любити тих, хто поряд, не забувати тих, хто далеко. Вона навчила мене бачити прекрасне в дрібницях, радіти тихим хвилинам і гарним новинам. Війна навчила мене чекати й вірити. Так, війна – страшна й потворна вчителька, її уроки важкі й для декого залишаються незбагненними, а ціна за її навчання занадто висока. Проте те, що нас не вбиває робить нас сильнішими, і українці доводять це кожного дня на полі бою, виборюючи кожен клаптик своєї землі чи у повсякденному житті, закарбовуючи в пам’яті кожен суворий урок огидної старої бабці.
Знаю, було б краще, якби вона померла навіки й більше не завдавала страждань нікому. Ми молимося за мир, мріємо про щасливе і спокійне життя, але стара бабця-війна нехтує наші молитви й спрагла крові та жертв все ще поглядає на Україну. Нехай вона помре й ніколи більше не відкриває свої злоякісні очі. Нехай ніхто не зазнає її жахіття, нехай мир і добробут повернуться в Україну. Не треба нам таких учителів!
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
