Біографія Міґеля де Сервантеса

Інформація про життя Сервантеса часто суперечлива, її важко зібрати.

Вважають, що Міґель де Сервантес Сааведра (Miguel de Cervantes Saavedra) – іспанський прозаїк, драматург і поет, класик світової літератури – народився в місті Алькала-де-Енарес. Припускають, що він народився 29 вересня 1547 року, у день Архангела Михаїла, і за традицією отримав ім'я святого. Міґель де Сервантес був хрещений у місті Алькала-де-Енарес, у парафіяльній церкві святої Марії.

Його бабусею та дідусем по батькові були Хуан де Сервантес, адвокат, і Леонор де Торребланка, дочка Хуана Луїса де Торребланка, лікаря кордовського лікаря. Його батька звали Родріго де Сервантес, за походженням із Кордови, він працював хірургом. Походження та релігія його предків суперечливі. За словами Америко Кастро та Даніеля Ейзенберга, предки двох гілок родини Сервантеса були навернені в християнство.

Слід звернути увагу, що прізвище «Сааведра» не з'являється в жодному ранньому документі Сервантеса. Це прізвище не використовується і його братами й сестрами. Від народження Сервантес мав би носити ім'я «Міґель де Сервантес Кортінас». Він почав використовувати прізвище «Сааведра» лише після того, як повернувся з алжирського полону, можливо для того, щоб відрізнятися від Міґеля де Сервантеса де Кортінас, якого вигнали з королівського двору.

У 1551 Родріго де Сервантес зі своєю сім'єю переїхав до Вальядоліда. Через борги він був ув'язнений на декілька місяців. У 1556 він направився до Кордови, щоб отримати спадок Хуана де Сервантеса, дідуся майбутнього письменника, а також щоб втекти від кредиторів.

Не існує точної інформації щодо перших років навчання Міґеля де Сервантеса. Імовірно, він мав навчатися у Вальядоліді, Кордові або Севільї. Також, можливо, він навчався у закладі єзуїтів, адже в романі «Бесіда собак» він розповідає про єзуїтську школу, що здається алюзією на його роки навчання. Жан Бабелон вважає, що він, безумовно, відвідував університети Алкали та Саламанки, беручи до уваги його описи мальовничого життя студентів. Інформація, яку він подає в своїх творах не дозволяє зробити висновок, що Сервантес навчався в університеті, як зазначає Жан Канаваджо.

У 1566 він переїхав до Мадрида. Він відвідує l’Estudio de la Villa. Закладом керував професор граматики Хуан Лопес де Хойос, який опублікував у 1569 книгу про хворобу та смерть королеви Елізавети де Валуа, третьої дружини короля Філіпа II. Лопес де Хойос включає в цю книгу три вірші Сервантеса, які є його першими пробами пера. Молодий чоловік написав ці вірші на честь померлої королеви. Саме в цей час Сервантес відкрив для себе театр, відвідуючи виступи Лопе де Руда та Бартоломе Торреса Нахарро, твори яких грали в містах та селах мандрівні актори. Він обожнював світ театру

Алжирський полон

Під час свого повернення з Неаполя до Іспанії на борту галери «Сонце» османська флотилія під командуванням Арнаута Мамі взяла у полон Міґеля і його брата Родріго. Це сталося 26 вересня 1575. Їх захопили біля мису Кап-де-Креус, що поруч з селищем Кадакес, або містечка Росас чи Паламос, на узбережжі, яке зараз називають Коста-Брава, і відправили до міста Алжир. Сервантеса став рабом грецького ренегата Далі Мамі. Той факт, що у Сервантеса знайшли рекомендаційні листи від Хуана Австрійського і герцога Сесси, дав підстави полонителям Сервантеса вважати, що він є дуже важливою персоною, і вони могли вимагати за нього хороший викуп. Тож вони встановили за свободу Сервантеса ціну в п'ятсот золотих ескудо.

Під час п'яти років ув'язнення Сервантес, чоловік сильний духом та з сильною мотивацією, намагався втекти чотири рази. Щоб уникнути покарання своїх товаришів по втечі, він брав відповідальність за все, що робив проти своїх ворогів і надавав перевагу тортурам над зрадою. Дякуючи офіційній інформації та книзі ченця Дієго де Аедо «Топографія та загальна історія міста Алжира», ми володіємо важливими знаннями про полоненого. Ці події з його життя доповнюються його комедіями «Алжирські угоди», «Алжирські курорти» і розповіддю про Полоненого, яка входить до першої частини Дон Кіхота, між 39 і 41 розділами. Без сумніву, з плином часу стало відомо, що твір, опублікований ченцем Дієго де Аедо, був написаний не ним. Еміліо Сола вважає, що автором цього твору був Антоніо де Соса, товариш по полону Міґеля де Сервантеса. Данієль Айзенберг припустив, що автором твору не є Еміліо Соса, який не був письменником, а твір написаний великим алжирським полоненим, з творами якого твір Аедо показує надзвичайну подібність.

Перша спроба втечі не вдалася тому, що мавр, який мав вести його разом із товаришем по біді до іспанського Орана, зрадив їх у перший день. В'язні були змушені повернутися до Алжира, де їх забили у кайдани. Тим часом мати Сервантеса домоглася зустрічі з великою кількістю високопоставлених осіб з надією викупити своїх дітей. У 1577 підписали угоди, але суми не вистачало, щоб викупити обох. Міґель віддав перевагу тому, щоб на волю випустили його брата Родріго, який повернувся до Іспанії. У Родріго був план, створений його братом, направлений на визволення Міґеля та його чотирнадцяти або п'ятнадцяти товаришів. Сервантес зустрівся з іншими в'язнями у секретній печері, чекаючи на іспанську галеру, яка мала їх забрати. Галера дійсно прийшла і двічі пробувала наблизитися до берега, але була захоплена. Християни, що знаходилися в печері, також були знайдені через зрадника, котрий отримав прізвисько Позолотник. Сервантес оголосив, що є єдиним організатором цієї спроби втечі. Бей (турецький губернатор) Алжира Азан Баха ув'язнив його в своїй резиденції, забивши в кайдани, де Сервантес провів п'ять місяців.

Третю спробу Сервантес запланував, сподіваючись втекти сухопутним шляхом до Орана. Він послав туди вірного мавра з листом для Мартіна де Кордоби, в якому пояснював план і просив провідників. На жаль, посланець був ув'язнений і листи знайшли. З листів було видно, що вони належать Міґелю де Сервантесу, який усе і спланував. Його засудили до двох тисяч ударів палицею. Цей вирок не було виконано, тому що багато хто за нього поклопотався.

Остання спроба втечі відбулася завдяки гарній сумі грошей, яку Сервантесові дав один валенсійський купець, що знаходився в Алжирі. Сервантес придбав судно, здатне транспортувати шістдесят полонених християн. Перед тим як усе мало реалізуватися, один із тих, хто мав би бути звільненим, ексдомініканець доктор Хуан Бланко де Пас, розповів увесь план Азанові Баха. В нагороду зрадник отримав щит і глечик масла. Азан Баха перемістив Сервантеса у свій палац на жорсткіших умовах ув'язнення. Потім він вирішив відвезти його до Константинополя, де втеча навряд чи могла б здійснитися. Сервантес знову узяв на себе всю відповідальність.

У травні 1580 до Алжира приїхали отці-тринітрарії (цей орден займався угодами щодо визволення полонених), брат Антоніо де ла Белья і брат Хуан Хіль. Брат Антоніо вирушив з експедицією визволених. Брат Хуан Хіль, у якого було лише триста ескудо, намагався визволити Сервантеса, за якого вимагали п'ятсот. Чернець почав збирати у християнських купців суму, якої не вистачало. Чернець здобув її, коли Сервантес, зв'язаний «двома ланцюгами і цвіркуном», вже знаходився на галерах, які Азан Баха направляв до Константинополя. Дякуючи 500 ескудо, Сервантеса визволили 19 вересня 1580 року. 24 жовтня він повернувся до Іспанії з іншими визволеними. Він приїхав до міста Денія, звідки переїхав до Валенсії. У листопаді-грудні Сервантес повернувся зі своєю родиною до Мадрида.

Останні роки життя Сервантеса

У травні 1581 Сервантес переїхав до Португалії, де в той час знаходився двір Філіпа ІІ, з метою знайти щось, щоб змінити своє життя і заплатити борги, які отримала його сім'я з метою викупу Сервантеса з Алжира. Йому довірили таємне завдання в Орані завдяки його знанням про культуру і звичаї Північної Африки. За цю роботу він отримав 50 ескудо. Сервантес повернувся до Лісабона, а наприкінці року – до Мадрида.

Міґель де Сервантес помер 22 квітня 1616 року у злиднях. За кілька днів до смерті 69-річний Сервантес постригся у монахи. Був похований у церкві.

Літературна діяльність Сервантеса

Літературна діяльність Міґеля почалася доволі пізно, коли йому було 38 років. Після першої новели «Галатея» (1585) він написав чимало драматичних творів, які користувалися невеликим успіхом.

Тож заради насущного хліба майбутній автор «Дон Кіхота» змушений поступити на інтендантську службу; йому доручають закуповувати провіант для «Непереможної Армади». Та ці обов'язки приносять йому самі невдачі, він навіть потрапляє під суд і якийсь час сидить у в'язниці.

Проте він не припиняє своєї письменницької діяльності, спершу нічого не друкуючи. Особисті поневіряння фактично стають матеріалом для його майбутньої письменницької праці.

З 1598 до 1603 немає майже жодних звісток про життя Сервантеса. У 1603 він з'являється в Вальядоліді, де займається дрібними приватними справами, що дають йому убогий заробіток, а в 1604 виходить в світ перша частина роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», що мала величезний успіх в Іспанії (за кілька тижнів розійшлося перше видання і в тому ж році чотири наступних) і за кордоном (переклади багатьма мовами). Проте матеріальне становище автора не змінилося, лише посилилося вороже ставлення до нього, що виразилось у глузуваннях, наклепах, переслідуваннях.

Від цього часу й до самої смерті літературна діяльність Сервантеса не припинялася: в проміжку між 1604 і 1616 роками з'явилися друга частина «Дон Кіхота», всі новели, багато драматичних творів, поема «Подорож на Парнас» і роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди», що був надрукований уже після смерті автора.

«El Ingenioso Idalgo Don Quijote de la Mancha» (Хитромудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі) – найвідоміший твір Сервантеса. Перша частина була опублікована в Мадриді Хуаном де ла Куеста в 1605. Той самий видавець надрукував другу частину у 1615. У своєму романі Сервантес розповідає про пригоди бідного гідальго Алонсо Кихтя, котрий живе в Ламанчі. Він одержимий лицарськими книгами. У той час як епоха лицарів давно минула, він вирішив стати мандрівним лицарем Дон Кіхотом і подорожувати Іспанією, щоб боротися зі злом і захищати пригноблених. Заїжджі двори стають замками, селянки – принцесами, а вітряки – гігантами. Пародіюючи такий занепалий жанр, як лицарські романи, Сервантес створив інший надзвичайно стійкий жанр – поліфонічний роман.

Борхес розглядає «Дон Кіхота» як «останню лицарську книгу та першу психологічну новелу західної літератури». Сервантес популяризував цей стиль в Європі, де у нього було більше учнів, ніж в Іспанії. Весь реалістичний роман був відмічений цим шедевром, який служив моделлю для подальшої європейської літератури. Вплив Сервантеса, зокрема «Дон Кіхота», у світовій літературі такий, що іспанську мову часто називають «мовою Сервантеса».

Твори:
La Galatea (Галатея).
El Ingenioso Hidalgo Don Quijote de la Mancha (1605) / Перша частина роману Дон Кіхот.

Novelas Ejemplares (1613) / «Повчальні новели» збірка з 12 новел:
La Gitanilla (Циганка).
El Amante Liberal (Щедрий коханець).
Rinconete y Cortadillo (Рінконете і Кортадільйо).
La Española Inglesa (Англійська іспанка).
El Licenciado Vidriera (Ліценціат Відрієра).
La Fuerza de la Sangre (Сила крові).
El Celoso Extremeño (Ревнивець з Естремадури).
La Ilustre Fregona (Поважна покоївка).
Novela de las Dos Doncellas (Новела про двох дів).
Novela de la Señora Cornelia (Новела про пані Корнелію).
Novela del Casamiento Engañoso (Новела про виграшний шлюб).
El Coloquio de los Perros (Діалог собак).

Segunda Parte del Ingenioso Hidalgo Don Quijote de la Mancha (1615) / Друга частина роману Дон Кіхот.
Los Trabajos de Persiles y Sigismunda (1617) / Персилес і Сигізмунда.

Драми:
El gallardo español (Темпераментний іспанець), комедія.
La casa de los zelos y selvas de Ardenia (Дім ревнощів та ліси Арденії), комедія.
Los baños de Argel (В'язниці Алжиру).
El rufián dichoso (Щасливий сутенер).
La gran sultana Doña Catalina de Oviedo (Велика султанша Катаріна де Овієдо).
El laberinto de amor (Лабіринт кохання).
La entretenida (Розгнуздана діва).
Pedro de Urdemalas (Педро Не-роблю-злого), комедія у віршах на 3 акти.
El juez de los divorcios (Суддя розлучень).
El rufián viudo, llamado Trampagos (Овдовілий злодій).
La elección de los alcaldes de Daganzo (Вибори алькальда Дагансо).
La guarda cuydadosa (Пильний вартовий).
El vizcayno fingido (Фальшивий біскаєць).
El retablo de las maravillas (Вівтар чудес).
La cueva de Salamanca (Саламанська печера), драматична інтермедія.
El viejo zeloso (Ревнивий старий).

Переклади творів Сервантеса українською

1910-1920-их роках над перекладом всього «Дон Кіхота» довгий час працював український письменник Володимир Самійленко, проте його рукопис було втрачено (про цю втрату є згадка в сонеті Миколи Зерова «Самійленко»).

Перший український переклад, точніше, скорочений віршований переспів першої частини «Дон Кіхота» Сервантеса зробив Іван Франко. Цей переклад вперше було опубліковано в 1891 у Львові в журналі «Дзвінок» (1891, № 2–7, 9, 11–23). 1892 року цей же текст без змін видано окремою книжкою з передмовою «Мігуель Сервантес і його «Дон-Кіхот»». Друге виправлене та доповнене видання поеми «Пригоди Дон-Кіхота» вийшло 1899 у Львові, а третє, також поправлене, у 1913. Пізніше цей Франковий скорочений віршований переклад «Дон Кіхота» кілька разів перевидавався, зокрема у 1941 він увійшов до 12-го тому 25-томника праць Франка, а у 2013 його знову видали окремим виданням.

У 1924 та 1925 двома книгами у львівському часописі «Молода Україна» виходить скорочена переповідка твору для молоді зроблена Антіном Лотоцьким під назвою «Високодумний лицар Дон Кіхот із Манчі» у серії «Бібліотека «Молодої України»». Згодом, у 1927, це й же переклад Лотоцького друкувався у львівському часописі «Літературно-науковий Вісник» (кн. 2 т. за 1927 рік).

У 1927 з'явився скорочений український переклад «Дон Кіхота» Миколи Іванова, що неодноразово перевидавався у різних видавництвах, зокрема у 1935, 1936, 2007, 2010, 2011 та 2018 роках. Переклад не ідеальний, бо, по-перше, він скорочений, по-друге, як зазначав Микола Лукаш, «переклад Миколи Іванова […] дуже залежить від російських версій [перекладу Дон Кіхота]».

У 1955 був опублікований скорочений український переклад Дон Кіхота у виконанні Василя Козаченка та Євгена Кротевича, але вадою цього перекладу була його вторинність, адже перекладали не з іспанського оригіналу, а з російського скороченого перекладу Нікалая Любімова. За свідченням українського літературного критика Григорія Кочура, «навіть прислів'я і приказки, якими так охоче сипле в романі Санчо Панса, були скальковані з російської», і єдиним вартісним, що було у цьому перекладі, були «хіба що поетичні вставки, які переклав [з іспаномовного оригіналу] Микола Лукаш». Цей переклад-з-перекладу нищівно критикували також українські перекладачі, включно з Миколою Лукашем, який у своїй доповіді на Республіканській нараді перекладачів у Києві 1956 року нарікав найбільше саме на український переклад «Дон Кіхота» Козаченка та Кротевича, що підтверджується великим листом-відповіддю Лукашу, написаного після Козаченком та Кротевича.

У 2011 з'явився скорочений український переклад «Дон Кіхота» Богдана Лета у видавництві KM-Books, що неодноразово перевидавався у цьому ж видавництві, зокрема у 2012 та 2019.

Повний український переклад з оригіналу мав на меті здійснити видатний український перекладач Микола Лукаш, проте за життя не встиг завершити другий том роману. Згодом неперекладені Лукашем частини другого тому роману допереклав спочатку Анатоль Перепадя у 1995 (цей переклад Лукаша зі вставками перекладу Перепаді у другому томі був виданий у 1995 та 2005 у київському видавництві Дніпро та у 2008 у харківському видавництві Фоліо), а пізніше, у 2017, їх заново допереклав Євген Тарнавський (цей переклад Лукаша зі вставками перекладу Тарнавського у другому томі був виданий у 2017 та 2019 роках у харківському видавництві Фоліо), оскільки, як відомо, після смерті Перепаді у 2008 його родичі-правовласники своїми вимогами про захмарні гонорари фактично заблокували перевидання всіх україномовних перекладів Перепаді.

Біографія

Твори