Микита Рижих. Добірка віршів «Полум'яна варта»
***
Ти цілуєшся
Ти цілуєш
Ти цілий
Ти ціль
Для спайпера
***
Полум’яна варта
Літніх лісів
Спинний мозок
Кожного столітнього дерева
Невеличке тім’я
Кожної пір’їни
Лісу
Невеличке пір’я
Кожної перини
Лісу
Невеличке зілля
Кожної перлини
Лісу
Зілля кохання
Стомленої
Білосніжки
До смердючих
Краликів
Карликів
Якби воно існувало насправді
Як би тоді жилося всім тим
Краликам
Карликам
Якою б нещасною
Тоді
Була би
Білосніжка
***
Хронічна емпатія
Проявляється на фотоплівці
Рослин
Дерев
В’юнів
Так рослини також люблять фотографуватися
Поглинаючи здобич
Для фотосинтезу
Так рослин теж можна вважати хижими тваринами
Їх(ні) пазурі
Їх(ні) зуби
Їх(ні_й) зір
Усе про що так важко здогадатися так званим
Дослідникам філософам
Ботанікам
Зоологам
Офтальмологам
Так рослинам також потрібен добрий лікар
Гарненький синоптик
Талановитий
У своїй справі
Визначати погоду
І лікувати різноманітні
Ішемічні хвороби
Так
У
Рослин
Теж
Є
Серце
Стукіт
Біль
***
Наративи зради
Умлаут метелика
Коло диференціації берега
Патетика зелені
Рясніша біля води
Паштет почуттів
Пін'їнь
Змішують з синім
Жовтошкірі зморшки
Новорічного різдвяного
Мандарина
Помідори настряні
Настояні в горнятках
Крові
Град Ворошилова
Місто сонця
(2017 рік)
***
Серце
Серце атавізм
Руки
Руки хрущі
Ноги
Ноги пір'їнки
Метелик
Скафандр
Нічне сонце місяць
Луна
Диво цвіт
Ехом
Луна лунає
Вітер несе вітрило
Руки зудять
Метелик горить
Скафандр холоне
Серце атавізм
***
Ясеневі калинові березові води соки сльози
Скільки їх випито часом
Скільки їх з'їдено роком
Чи є на світі щось чистіше сльози
На світі не існує
Нічого за неї чистішого
Астрономічні зірки пірнають у молоко галактики
Сузір'я та суцвіття сузір'їв
Сплітаються у спіраль галактики
Чи є на світі щось більше за галактику
Є це калинові чорничні ялинкові сльози
Хто ми супроти цих сліз
*
Якби вона знала яка на ім'я безкінечність
Вона би також приміряла на себе таке ім'я
І спалила б його разом із паспортом у котлі
Нового телевізійного проєкту
Гірка кава була випита членкинею пекла
Янголи були засмучені та зі своїми
Опущеними крилами вони вирушили
На ирій стріт аби провести там пресконференцію
Для Господа на тему
Безкінечності
Якби вона знала яка на ім'я безкінечність
Вона би також приміряла на себе таке ім'я
***
Обіймаючи море
Жінка втопилася
Обіймаючи гори
Розбилася
Обіймаючи небо
Втратила свідомість і ймовірно
Задихнулася
І тому
Риби заплакали
Птахи заплакали
Гірські хребти зійшли лавиною
І тому
Люди живуть на землі
І тому
Люди хочуть з неї піти
Що земля також забирає в людей усі сили
І бог
Що витає у власній неприсутності
Власній неприступності
Неприпустимості для нього земного буття
Обіймаючи себе жінка заснула
Так і не зрозумівши чи назавжди
***
Кармагедон
Кар сказала ворона та залишила просто магедон
Арр рикнули леви
І вийшов аррмагедон
Арр забрали в компанії епл щоб не було юридичної плутанини
Дуби себе вбили та додали ще одну
Літеру д
Ось так ми і живемо
В армагеддоні
***
місяць
осяює усміхом
мучениць
те місце де
нещодавно була
голова
імператора
зліплена з трави
вилита з заліза
сформована з диму
із тисяч і сотен слів
мільйонів мільярдів
звуків поглядів емпатій
це насправді головне завдання музиканта
чи поета
створити з плоті й проміння її одну
велетенську голову
без ім'я без прізвища
без віри без роду
без думки без ясності
що ж далі буде
нехай
нехай це буде нове ймення світу
весь світ
одна афізична оздоблена вічністю
голова
голова стрічка
голова попіл
голова ніщо
адже є дещо набато важливіше
сиве як цвинтар чорнобильського лісу
синє як кров кожного ударно-пускового механізму
біле як якір порожніх хвилин коли ми один без одного
ви знову згадаєте
що є телефон
на тому кінці
зв'язок обривається
бом
що можна молитися на клятий емейл
і море подібних дрібниць
усе це настане тоді
коли ви та ми
будемо ситими
напувати четвертий реактор десь у кутку
а з рушниці стікатиме томатний сік
коли на наших німих устах
ви прочитаєте
я вас люблю
***
Тебе не існує
Ти наче море
Що шумить у моїй голові
Ти наче той потяг
Що поїхав далеко настільки
Наче вже й перестав існувати
Вітер розносить клаптики сухості
По подряпинах болю
***
Даремість
Цвинтар народився посеред міста
Місто померло серед похованих
Нехай
Ніщо більше не не помре
Окрім ще одного кохання
***
Я вийшов зі складу
Себе
***
Занурені у граніт пам’яті
Закарбовані камінням сердець
Замуровані у стіни бажань
Заглиблені в океани сліз
Подушки людей
Нічна чиста джерельна втома
Люди чистоти
Безкінечні трикутники у які тебе було вписано
Ти більше не
Усе вже відомо наперед
Ти більше не
Усе і так зрозуміло наперед
Ти більше не
***
Хто хто стукає до рукавички часу
Хто пірнає у глибину чорно-віків аби потопити всіх довкола
Хто грається з клаптиками рукавички ніби кишками
Які ось ось лопнуть від ненависті
Який вася пукін колотиме очі петру п'яточкіну трупами ніби олівцями
Перш ніж світова історія спливе сягнувши кінця
Увібравши по вінця болю-води
Ми граємося у дихання народжені
Утопленими вічно кривавим минулим
Гайда співати ніби мовчазні трави
Що повертаються до життя після довгої зими
Кожен березень
Після довгого лютого
***
я витікаю з себе в червоні долоні війни, зруйновані будинки, храми трупів, купи металу і якісь покришки, що згоріли
я витікаю повністю і розтікаюся по всій землі
я тепер сама земля
навколо якісь звуки, але мені все одно
відтепер я сира кривава плоска і нещадна земля
пам'ятай синку я твоя навіки
***
де б я не жив усюди зі мною чорні птахи
вони приходять і стукають у вікно
а я весь такий білий
а птахи всі такі чорні
і потім я несподівано прокидаюся
і дивлюся у вікно
на сусідські окопи та бомбосховища
