Малювання, музикування та віршування можуть сприяти зціленню та зробити американську систему охорони здоров’я більш гуманною
Авторка: Марлен Фіґероа Ґрей, наукова працівниця Інституту досліджень здоров’я Кайзер Перманенте Вашинґтонського університету.
Пандемія COVID-19 пролила світло на велику потребу людей у людському дотику та спілкуванні в лікарнях. Те, що родичі дивляться крізь вікна на своїх близьких або взагалі не можуть потрапити до лікарні, посилює брак людської близькості, який є поширеною проблемою у закладах охорони здоров’я.
Можливості для творчого вираження через мистецтво в галузі медицини зростають у лікарнях США, і це може бути тому, що мистецтво пропонує те, чого не може запропонувати медицина. Дослідження показують, що участь у мистецьких програмах має багато терапевтичних переваг, як-от зменшення тривоги та стресу, підтримка психічного здоров’я, добробуту та зв’язку людей одне з одним.
Дослідження також показали, що ці програми можуть принести полегшення від стресу та виснаження, які регулярно відчувають працівники охорони здоров’я.
Одним із моїх наукових інтересів як медичної антропологині, котра вивчає, як підтримувати людей, які стикаються з серйозною хворобою, а також тих, хто за ними доглядає, є взаємодія мистецтва та медицини.
Участь у творчій діяльності допомагає виражати емоції. Це може підвищити оптимізм, посилити імунну відповідь організму та скоротити час одужання.
Програми мистецтва в медицині також корелюють із покращенням артеріального тиску та зменшенням болю та депресії для деяких пацієнтів. Музикування може допомогти постраждалим від інсульту відновити баланс і ритм.
Такі типи клінічних переваг, безумовно, цінують. Але ті, з ким я спілкувалася, сказали що найбільш трансформаційною для них стала можливість відчути себе повноцінними людьми завдяки мистецтву.
Арттерапія зменшує відчуття самотності
За один такий приклад править Онкологічний центр Андерсона Техаського університету у Г’юстоні. У 2010 році Іен Сіон заснував програму мистецтва в медицині в цій лікарні. 2014 року він тісно співпрацював із понад 1300 пацієнтами центру, членами їхніх сімей і персоналом, щоб поступово створити скульптуру паперового дракона в натуральну величину.
Сіон побудував скелет дракона завдовжки 9 футів у своєму домі з паличок від морозива, дротів та картону, а потім помістив його у зоні з інтенсивним рухом людей у лікарні. Молодих онкохворих, їхні родини та всю спільноту лікарні запросили створити драконячі луски, які вони наповнили своїми надіями, молитвами та прикрасили улюбленими малюнками. Ряд лусочок можна було закінчити та помістити на дракона за 45 хвилин або менше, але для завершення проєкту знадобилися місяці.
Мета Сіона в таких спільних проєктах полягала в тому, щоб витягнути людей з ізоляції, яку спричинила хвороба, в суспільство, а також сміливо дивитися у майбутнє та прийняти невідоме.
Хворі на рак, їхні близькі та персонал лікарні долучилися до створення паперового дракона в Онкологічному центрі Андерсона у Г’юстоні. Джерело: Марлен Фіґероа Ґрей
Відстороненість і рутинність поширені в лікарнях
Для своєї книжки 2022 року «Створення догляду» я провела етнографічне дослідження творчої експресивної діяльності в лікарнях США. Я опитала понад 70 людей, зокрема тих, хто сприяє, бере участь і підтримує створення мистецтва в лікарнях. Деякі з них були ліцензованими фахівцями з питань психічного здоров’я, які були професійно підготовлені до такої роботи, наприклад арттерапевти, музикотерапевти та поетичні терапевти. Інші були художниками, котрі просто вирішили працювати в лікарнях.
Мені хотілося зрозуміти, чому мистецькі проєкти дедалі частіше відбуваються в лікарнях, які переваги це дає і як ці програми функціонують разом із традиційною медичною допомогою.
Медичній допомозі в США іноді бракує людської теплоти і щодо людей, які її надають, і для тих, хто її отримує. Студентів-медиків зазвичай навчають практикувати відсторонену турботу та вважати за пріоритет ефективність і кількість наданої допомоги.
Дослідження показують, що це шкідливо для лікарів. Це впливає як на те, як вони справляються зі своїми емоціями, так і на те, як вони займаються медициною. У результаті деякі постачальники медичних послуг вважають, що поточні медичні стандарти не забезпечують найкращого догляду за пацієнтами.
Люди, котрі пережили госпіталізацію, розповідають, що вони часто не відчувають особистої уваги до себе, коли потрапляють у лікарню. Один пан заявив, що він почувався буквально позбавленим своєї соціальної ідентичності, коли його попросили надіти анонімний лікарняний халат.
Але коли художники заходять у лікарняну палату, вони бачать у пацієнтах особистість, а не лише їхній діагноз. Художники та терапевти, котрі сприяють творчій експресивній діяльності в лікарнях, поділилися зі мною, що одна з їхніх головних цілей — визнати людяність і суб’єктність людей.
Наприклад, коли вони підходять до палати пацієнта, вони запитують дозволу, перш ніж увійти, і часто художник – єдина людина в лікарні, якій пацієнти можуть відмовити. Художники організовують спільну мистецьку діяльність так, щоб надати численні можливості для практичного та творчого вибору – наприклад, коли почати, які кольори чи матеріали використовувати та як тримати інструменти.
Полюбити невизначеність
Мистецька діяльність у лікарнях має багато задокументованих функцій, зокрема підтримку біомедичної допомоги, досягнення конкретних клінічних цілей і допомогу пацієнтам скоротати час. Але мої дослідження показують, що мистецтво також дає важливу можливість подолати страх невідомого.
У медицині головна увага приділяється візуалізації та іншим методам дослідження для встановлення діагнозу та курсу лікування. Але багато пацієнтів опиняються в невизначеному статусі в очікуванні сподіваного результату чи шукаючи відповідь на питання, як довго вони можуть бути в лікарні чи жити зі своєю хворобою.
Потрібна сміливість, щоб завершити лікування раку, а також протистояти справжньому невідомому – смерті та тому, що настане після. Як поділився зі мною Сіон, коли я брала у нього інтерв’ю в 2015 році, він думає про те, що страх перед порожньою сторінкою також є можливістю для розвитку сміливості.
Арттерапія, музична терапія і поетична терапія можуть забезпечити пацієнтам відчуття нормальності та зменшити симптоми депресії.
Формування довіри через поезію
Багато лікарів, з якими я спілкувалася, самі займаються мистецькою творчістю. Деякі, як-от лікар-поет Рафаель Кампо, діляться своєю творчістю під час зустрічей з пацієнтами. Кампо — спеціаліст із внутрішньої медицини, котрий приймає пацієнтів зі складними хронічними захворюваннями.
Я, як і деякі з колег Кампо, дивувалася, як знаходиться місце для поезії в тому дуже короткому проміжку часу, який лікарі можуть проводити зі своїми пацієнтами. Кампо пояснив мені, що він використовує вірші, щоб зміцнити довіру пацієнтів, висловити співчуття та укласти умовний договір, який запевняє пацієнтів, що його цікавить історія про те, ким вони є.
Він поділився, що багато лікарів стурбовані тим, що в охороні здоров’я називають «феноменом дверної ручки» – коли пацієнти, які виходять із кабінету після закінчення візиту до лікаря, кладуть руку на дверну ручку, а потім повертаються і ставлять запитання, яке вони насправді хотіли поставити. Використання поезії не забирає час, а зміцнює довіру, так що пацієнти швидше діляться своїми найглибшими хвилюваннями, зазначив він, даючи йому більше часу, щоб осмислено їх вирішити.
Потреба в нових словах про втрату і смерть
Майже кожен зіткнеться з моментом у своєму житті, коли медицина не зможе знайти рішення чи підтримувати життя. Наші культурні та медичні наративи хвороби часто не мають адекватної мови на означення таких моментів. Коли терапія не працює, про людей говорять, що вони «зазнали поразки» в лікуванні. І зустріч із неминучою смертю часто характеризують як «відмову від боротьби».
Але художники, котрі працюють з людьми наприкінці життя, пропонують пацієнтам важливі способи підготуватися до цих етапів і до впливу, який їхня смерть матиме на інших.
Одна арттерапевтка, котра працювала у великій онкологічній лікарні, поділилася зі мною історіями пацієнтів з маленькими дітьми. Ці пацієнти використовували сеанси арттерапії як можливість впоратися зі страхом смерті. Арттерапевтка розповіла мені про матір, яка створила колажі зі своїми найгіршими страхами, а також про те, що принесло їй надію та силу. Вона також створила «мистецьку спадщину» у формі листів, які підтримають її сина після її смерті. Він прочитає їх пізніше у певні моменти свого життя, наприклад після першого поцілунку чи закінчення середньої школи.
Деякі з найпоказовіших прикладів того, як мистецтво може трансформувати почуття людяності, які я спостерігала, відбулися саме в ці моменти – коли мистецтво давало можливість не просто задокументувати суспільні взаємини людини за життя, а й продовжити їх після смерті.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Drawing, making music and writing poetry can support healing and bring more humanity to health care in US hospitals» в журналі The Conversation 9 червня 2023 року.
Переклали Ростислав Кашуба та Владислав Полігас