Вікна моєї душі

Як тінь робить світло більш яскравим, так і війна чіткіше показує суть любові... 
Ніколи не планував одружуватися, але, схоже, це відбулося само собою. Україна — це моя наречена. 
Залишилось тільки підібрати обручку.
Кажуть, що любов — це безумовно приймати об'єкт своєї любові з усіма його недоліками. І навіть любити ці недоліки. Пам'ятаєте, як ми раніше гуляли вулицями наших міст? І це не так, і то би змінив, фасад виглядає жалюгідно, асфальт розбитий... А зараз? «Боже, вулиці, будинки, дороги, просто будьте, лиш існуйте, ви найкращі в світі».
Наші вулиці — як текст, і ми нарешті навчилися читати між рядків...
Найбільша пристрасть моїх подорожей країною — вікна. Вдивляюся в них, як в таємницю світу. За ними — чуже життя. Чуже — і таке своє... 
Так багато екзистенції навколо, варто лиш трохи підняти голову. Іду і купаюся в розкоші, як божевільний цар... 
Думаю, якими є люди за цими шибками? Що вони зараз роблять? Яким би був я, живучи тут?
Поселяю себе подумки у незнайомі квартири на декілька секунд. Проживаю десятки життів за хвилини прогулянки.
Вікна — хліб моїх очей.
... Заклеїні скотчем різного типу, акуратно і недбало, «правильно» і у власному стилі. 
Біля одного стоїть людина. Наші погляди зустрілись. Людина не курить, не розмовляє по телефону, просто дивиться на двір. 
Співвітчизнику, ти став частиною мене.