Біографія Вацлава Гавела

Вацлав Гавел – чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст; був дев'ятим та останнім президентом Чехословаччини (1989–1992), а також першим президентом Чехії (1993–2003) – народився 5 жовтня 1936 року у місті Прага.

Дідусь Вацлава був відомим підприємцем у сфері будівництва. Він побудував Люцерну на Вацлавській площі та заснував кінокомпанію «Люцернафільм». Продовжувачем його справи стали сини Вацлав (батько майбутнього президента) та Мілош. До початку Другої світової війни у 1939 у власності сім'ї перебували кіностудія «Barrandov Studio», ресторани фірми «Люцерна», мисливський будиночок, а при ньому 1400 гектарів лісу, який щорічно здавався в оренду, також їм належали будинки на набережній Влтави.

Мама Вацлава, Божена Гавлова з дому Вавречкових (1913–1970), походила з сім'ї Гуго Вавречки, редактора «Народної газети», а також посла довоєнної Чехословаччини. З 1932 він був директором взуттєвої фабрики Томаша Баті, а також недовгий час був міністром пропаганди.

Батьки Вацлава Гавела побралися влітку 1935. Через рік у подружжя народився старший син – Вацлав, а ще через рік народився молодший син – Іван.

2 вересня 1942 року Вацлав пішов до школи. Коли йому було 8 років під натиском Червоної Армії Вермахт покинув Чехословаччину. У 1947 Вацлав Гавел закінчив середню школу. У дев'ятирічному віці поступив в елітну школу-інтернат в місті Подєбради. А у 1948 його виключили зі школи як «противника комуністичного режиму». Після закінчення школи, в умовах комуністичного режиму, через його «буржуазне» походження мав труднощі в отриманні розміщення в середній школі за своїм вибором. Тому у 1950 майбутній президент почав працювати лаборантом у хімічній лабораторії, а також одночасно навчався у вечірній гімназії у Празі. У 1954 Гавел закінчив гімназію. З політичних причин він не був прийнятий у жодну середню школу з гуманітарною програмою; тому вибрав навчання на економічному факультеті Чеського технічного університету в Празі, але кинув навчання через два роки.

У 1955 Вацлав Гавел вперше виступив як літературний критик. І найближчим часом став доволі відомим в літературних колах.

З 1957 до 1959 проходив військову службу. Гавелу довелося привести свої інтелектуальні амбіції у відповідність з даними обставинами, особливо з обмеженнями, накладеними на нього як нащадка буржуазної сім'ї. Він знайшов роботу в театральному світі Праги як стажер в празькому театрі ABC - Divadlo ABC, а потім в театрі на Балюстраді - Divadlo Na Zábradlí.

У 1960 почав працювати у театрі Na zábradlí. Спочатку був техніком, а вже потім став драматургом. У цьому театрі в грудні 1963 була поставлена перша п'єса Гавела – «Свято в саду». Через рік цей спектакль був поставлений в Західному Берліні, в театрі Шиллера.

У 1966 Гавел здобув омріяну гуманітарну освіту на Театральному факультеті в Празькій Академії Мистецтв.

У 1965 він увійшов у редакцію газети «Тварж». У цей період до Гавела прийшла слава за кордоном, але на батьківщині його твори були заборонені.

Під час Празької весни був залучений до політичних дебатів і закликав введення демократичного суспільства. Ще 1965 року чеська цензура починає забороняти його твори. Після жорстокого придушення реформ військовим вторгненням країнами Варшавського договору 1968 року Гавел був покараний забороною на публікацію і став одним із найвідоміших дисидентів, критиків наступного режиму нормалізації.

Гавел захищав права політичних в'язнів, став співзасновником та одним із перших спікерів громадянської ініціативи із захисту прав людини Хартії 77. Тим він зміцнив свій міжнародний престиж, але це йому принесло також близько п'яти років позбавлення волі. У цей час були написані впливові есеї, як-от «Сила безсилих» (Moc bezmocnýc, 1978).

Після початку Оксамитової революції в листопаді 1989 Вацлав Гавел став одним із засновників антикомуністичного руху Громадянський форум і як його кандидат був 29 грудня 1989 обраний президентом Чехословаччини. Підтримував спрямовування країни до парламентської демократії і політичних структур західної цивілізації. З 1993-го був два терміни президентом Чеської Республіки, яку вивів з членства у Варшавському договорі та привів до НАТО. Наполягав на вступі Чеської Республіки до Європейського Союзу.

Під час свого офіційного візиту в Україну 2 липня 1997 Гавел відвідав село Калинівка Зборівського району Тернопільської області, де поклав вінок до могили чехословацьких легіонерів, полеглих влітку 1917.

Вацлав Гавел – почесний доктор Київського університету (4 квітня 1996).

Нагороди:
Премія Улофа Пальме (1989).
Премія миру німецьких книгарів (1989).
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (Україна, 19 серпня 2006).
Премія «Квадрига» (2009).
Вацлав Гавел помер 18 грудня 2011 року у Градечеку (район Трутнов, Краловеградецький край, Чехія).

Драматургія Вацлава Гавела

До драматургії Гавел вперше звернувся ще наприкінці 1950-х, коли працював робітником сцени в театрах «ABC» і «На забрадлі». Його перша самостійна п'єса «Свято в саду» була поставлена в театрі «На забрадлі» в 1963. У цій п'єсі, як і в п'єсах Гавела 1960-х – «Повідомлення (1965) і «Важко сконцентруватися» (1968), відобразилися прагнення драматурга до демократизації та лібералізації чеського суспільства та його культурного життя, хоча тема дисидентства, яка пізніше стане в творчості Гавела однією із ключових, тут ще в повний голос не звучить.

Драматургічний стиль Гавела в цілому тяжіє до театру абсурду. В основі сюжету більшості з його творів лежить певна ситуація, пов'язана з якоюсь соціальною чи морально-етичною проблемою людського існування, яку драматург розкриває шляхом такого її гіперболічного й алегоричного загострення, яке доводить цю ситуацію до цілковитого абсурду. Цей прийом особисто Гавел характеризує як інтелектуальний гумор. У п'єсах Гавела багато гротеску, іронії, сатири, елементів пародії. Значну роль у побудові сюжету у Гавела відіграють фантастика, недомовленість, повтори окремих мотивів і реплік, які рефреном проходять через текст кожної з його п'єс, проявляються через вчинки та репліки персонажів, посилюючи цим комічний ефект. Основний об'єкт зображення драматурга – це чеська політична дійсність, яка, незважаючи на завуальованість елементами фантастики та алегорії, легко пізнається у кожній з його п'єс.

Об'єкт пародії Гавела – це деформована мораль тоталітарного суспільства, найчастіше пов'язана з проявами кар'єризму, міщанства, бюрократизму, демагогії. Провідну тему своєї драматургії Гавел визначив як «тему ідентичності людини, тотожності людини самій собі». У центрі уваги будь-якої з п'єс чеського драматурга перебуває криза людської особистості, проблема цілковитої або часткової втрати людиною свого «я». Цю проблему драматург ставить не тільки у вузько-політичному, а й у більш глобальному філософському масштабі, вважаючи, що криза людського «я» — це одна з найсерйозніших проблем нашого часу, проблема, пов'язана з тим, що людина, внаслідок того, що її свідомістю постійно намагаються маніпулювати якісь зовнішні суспільні сили, втрачає своє «я» і перестає бути активним суб'єктом буття.

У 1970-х, коли Гавел вже був у списках заборонених авторів, він створив п'єси, пронизані дисидентськими й автобіографічними мотивами, — «Змовники» (1972), «Опера жебраків» («Zebracka opera», 1972), «Готель у горах» («Horsky hotel», 1976). Поміж п'єс Гавела 1970-х особливо виділяється т. зв. «ванеківський» триптих, який відносять до вершин творчого спадку драматурга. Свою назву триптих отримав від імені головного персонажа двох із цих п'єс – Ванека. Перша з цих п'єс – «Аудієнція» («Audience») – була написана в 1975, а наступна, «Протест» («Protest»), у якій діє Ванек, – 1978. Головний герой третьої п'єси триптиху – «Вернісаж» («Vernizaz»), яка з'явилася в 1975, – не Ванек, але типологічно цей образ йому повністю тотожний. У цьому образі Гавел розкрив тип тактовної людини, майже сором'язливої, котра більше мовчить, аніж говорить, але самою своєю присутністю змушує інших людей розкриватися, виявляти себе, обґрунтовувати чи маскувати свою моральну позицію. Характерною рисою цього образу є й значна доля автобіографізму, зокрема в ньому відображений період життя Гавела після 1968, коли він зазнавав політичних гонінь і змушений був працювати різноробочим на різних підприємствах.

У 1980-х Гавел написав п'єси «Largo desolate» (1984), «Спокуса» (1985) і «Реконструкція» (1988). Найкращою з-поміж них вважають першу п'єсу. У «Largo desolate» (назва буквально перекладається як «журливе ларго»; ларго – термін на означення дуже повільного темпу в музиці) Гавел поставив проблему суспільного статусу діяча дисидентського руху. Сама по собі ця проблема важлива і серйозна, але в п'єсі вона вирішується в комічному освітленні, хоча й з відтінком трагічності. Гавел намагається в ній розкрити дану проблему немовби з двох діаметрально протилежних сторін: зсередини, тобто через душу самого дисидента, і ззовні, тобто через реакцію на його вчинки та поведінку його оточення. Джерелом комізму з внутрішнього боку служить ситуація душевної дисгармонії, розбалансованості між високим суспільним обов'язком, який диктує статус дисидента, і морально-психологічною суттю людини, котра стає носієм цього статусу. Із зовнішньої сторони джерелом комізму служить те цілком обивательське уявлення про дисидентство, носієм якого у п'єсі виступає оточення головного героя, зокрема доктор філософії Леопольд Копршива, людина в дисидентському русі, власне, майже випадкова.

Біографія

Твори